За змістом ст.11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених Законом України "Про іпотеку".
Отже не зважаючи на той факт, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, стаття 17 Закону України "Про іпотеку" не містить такої підстави припинення іпотеки, як сплата майновим поручителем за боржника кредитору основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.
Таким чином, добропорядний майновий поручитель, який має намір зберегти предмет іпотеки та виконати за боржника основне зобов'язання сплативши кредитору борг в межах вартості заставного майна, все одно залишається винним кредитору, оскільки Законом не передбачено такої підстави припинення іпотеки, що дає кредитору можливість зловживати правами та вимагати від майнового поручителя погашення боргу в повному обсязі, який може значно перевищувати вартість заставного майна.