Не допустити закриття і приватизацію унікальної реабілітаційної лікарні європейського рівня, надати державну підтримку програмі реабілітації душевнохворих, дітей з психологічними проблемами, профілактики деменції у людей похилого віку, реабілітації воїнів АТО і жертв насильства!

Шановний пане Президент!

«Дивно, як люди з високими моральними принципами і такою ж високою чутливістю, що ніколи не дозволяють собі скористатися перевагою над людиною, яка народжена без рук, ніг або очей, як же вони легко й бездумно потішаються на людиною, яка народжена без розуму»
(Деніел Кіз, «Квіти для Елджернона»)

Ці слова з болісною точністю відображають те, що коїться з однією з найкращих лікарень Європи, єдина різниця, що у більшості її хворих інтелект збережений, а розумово відсталі, таке враження, — по той бік паркану.

На Закарпатті через інтриги чиновників жорстоко викидають на вулицю хворих, які належать до найбільш знедоленої категорії. Розумію, що на це є міністерство охорони здоров'я і різні високі посадовці, але численні скарги й спроби до них достукатися — успіху не мали. Є думка, що така глухість викликана тим, що хтось поклав око на гарний шмат землі в заповідних горах, де розташована лікарня.

Пишу Вам виключно з надії, бо люди, знайомі з Вами особисто, запевняють, що Ви є порядний чоловік, який дійсно хоче щось змінити на краще. В кінці петиції надам докази, щоб Ви могли переконатися, що пишу правду.

Мова про Вільшанську обласну психіатричну лікарню. Нею понад 35 років керував Фома Чекан, чи не єдиний безпартійний головний лікар обласного закладу часів УРСР. Його бездоганна кваліфікація переважила навіть звичаї правлячої тоді партії.

Коли у 1990-х психіатричні лікарні України через брак коштів перетворилися на справжнє жахіття, Фома Чекан на базі ВОПЛ створив серйозний заклад європейського рівня.

Було започатковане фермерське господарство, яке вели хворі (!), вони власними руками вирощували собі їжу, годували свиней, коптили собі м’ясо на свята. Залучені спонсори-благодійники з інших країн, вони допомагали одежею і лікарськими засобами. Вільшанська лікарня за весь час незалежної України була чи не єдиним закладом для душевнохворих, де могли привезти людину з вулиці, і вона отримувала повністю належний догляд: ліки, їжа, одяг.

Але вражає не це. Вільшанська лікарня першою в Україні відмовилася від санітарів-чоловіків і зняла замки з дверей.

Щоб Ви зрозуміли: у той час звичайна психлікарня це були побої санітарів, тюремний режим, ґрати на вікнах і напівгнила капуста тричі на день. Навіть сьогодні є багато психлікарень, де досі так.

У Вільшанах хворі вільно ходили по території і навіть поза нею, до них ставилися з повагою, любов'ю і турботою, чудово годували. Треба жебракові без копійки за душею препарат, який коштує $100 на місяць? У Вільшанах він його мав, і так було вже з кінця 90-х.

У той час, коли головні лікарі обдертих українських психлікарень будували палаци і каталися на джипах, Фома Чекан ходив у 20-річній куртці і старих калошах. У нього довгий час навіть телевізора не було, доки колеги не подарували на 65-річчя. А от по відділеннях у хворих телевізори були!

У 2009 році Фома Чекан отримав премію ім. Мойсея Танцюри «За достойну поведінку в недостойній ситуації». Нагороду вручив нинішній президент Асоціації психіатрів Семен Глузман.

Чому я назвав Вільшани однією з найкращих лікарень Європи.

Тут хворі відчувають себе людьми. У них є свій кінотеатр. Вони співають у хорі, влаштовують спільні концерти з професійними хорами. Взимку 2018 року заспівали разом із солісткою Заслуженого академічного закарпатського народного хору Мирославою Копинець. Власна ферма. Психолог, музикотерапія, арт-терапія. Комп'ютерні класи, інтернет, DVD-програвачі, бібліотека. Чи багато в Україні психлікарень, де хворі це все мають?

Підкреслюю: без жодної матеріальної стимуляції з боку родичів. Привезли, умовно, бомжа — одягли, нагодували і потиснули руку, як рівній собі людині.

Зараз Вільшанська лікарня на межі зникнення.

Формальна причина — через медреформу урізали фінансування. Я не знаю, якими формулами вони вираховували, але урізали у 8 (вісім!) разів. Можливо, це через те, що хворі у цій лікарні лежать довше, ніж у звичайній. Десь 30 чоловік мають супутній туберкульоз і застрягли на 10 місяців. Ще стільки ж — їх тупо залишили родичі і втекли, у багатьох навіть документів не було, щоб їх оформити в інтернат. Можливо, це все вплинуло на статистику.

Реальна причина, на мою особисту думку — це те, що лікарня розташована в дуже мальовничому місці в горах. Там добра земля і можна заробити великі гроші, якщо віджати об'єкт у приватні руки. Це Україна. Коли я працював у медицині, неодноразово чув від деяких людей, як добре було б там організувати платний профілакторій для «мажорів».

Знервований інтригами навколо лікарні, Фома Чекан помер у 2014 році. Головним лікарем стала його учениця, молода і надзвичайно талановита Ірина Липчей-Семенишин. На лікарню посипалися наїзди зі всіх сторін: розгромні публікації у ЗМІ, брехливі звіти моніторів НПМ, плітки в медичному середовищі.

Не хочу бути голослівним, але дивне рішення про зменшення фінансування у 8 разів може теж бути пов'язане з підкилимними іграми.

Навіть якщо воно вписується в рамки медичної реформи, воно НЕПРАВИЛЬНЕ. Такі лікарні, як Вільшанська, мають бути поставлені як взірець і опікуватися на державному рівні. Туди має бути направлене фінансування, мають допомогти кадрами і максимальною підтримкою на всіх рівнях. Тому що ця лікарня навіть у повністю нелюдській ситуації стала зразком людяності і продовжує ним бути до останнього.

Сильні часто ображають слабших. Якби вільшанські лікарі обдирали хворих, як це роблять у багатьох інших областях України, то спокійно вирішили б це питання в кулуарах. Не обдирають, тому й не мають достатньо матеріальних аргументів, щоб протистояти сильним.

На даний момент із лікарні звільнилися головний лікар Ірина Липчей-Семенишин і її заступник по економічним питанням Василь Рішко. Залишився один лікар і 50 хворих.

Якщо не втрутитися прямо зараз, то збудеться мрія великих людей закрити лікарню і почати загарбувати вибудувану і виплекану за 50 років інфраструктуру.

Українці, такі самі як Ви або я, просто зі знівеченою долею і душею, втратять лікарню, де вони себе відчували повноцінними людьми, де з ними поводилися не як із «дурними» і забезпечували всім необхідним, не дивлячись на гаманці їх родичів.

Держава, яка нищить найслабших своїх громадян — позбавлена майбутнього.

Я мав честь працювати у Вільшанах в 2003–2005 роках. Цей період створив мене як людину і навчив, що значить «любити ближнього, як самого себе». Мені не вистачить жодних слів, щоб пояснити дикість несправедливості, яка відбувається зараз.

У 2009 році я пішов із медицини і зараз ніяк із нею не пов'язаний, тому — незаанґажований, пишу правду від серця.

А тепер докази. Ви вмієте відчувати людей і ситуації, це помітно по багатьом Вашим відео. Все відчуєте і тут, якщо ця петиція до Вас потрапить. Прямі лінки сюди не дозволяє ставити система, тож ми зібрали докази в одному пості так, щоб вони легко гуглилися по запиту «психіатр Фома Чекан і його суперкуртка».

Тож пане Президент, прошу допомогти Вільшанській психіатричній лікарні, подбати
за цей унікальний заклад, надати йому державну підтримку і відродити його, доки там не втрачено все!

Пропоную:
1. Надати Вільшанській ОПЛ статус лікарні державного значення і забезпечити фінансування на рівні закритих лікарень для політичної еліти України.
2. Розширити ліжкофонд і додати опції психологічної реабілітації воїнів АТО, жертв побутового насильства і узалежнених, що бажають повернутися до нормального житття.
3. Започаткувати на базі Вільшанської ОПЛ науково-методичний центр імені Фоми Чекана
4. На базі розробок і рішень Фоми Чекана створити нові стандарти лікування й догляду, які б об'єднали в єдину централізовану систему реабілітаційні можливості психіатричних лікарень з інтернатами для душевнохворих. Таким чином на державному рівні:
- буде забезпечена якісна діагностика дітей з ранніми стадіями душевних хвороб і створені можливості для ранньої профілактики ускладнень
- вибудується потужна база реабілітації душевнохворих, вони після лікування зможуть повернутися до звичайного життя
- люди похилого віку, за якими нема кому доглядати, отримають належне піклування і адекватну профілактику вікових деформацій
5. Найголовніше — зберегти доступність лікарні для простих людей.

Україна повинна орієнтуватися на власні прецеденти успішних рішень у психіатричній галузі, а не носити квіти на їх могилки десь на задньому дворі.

З повагою, Віталій Баранов,
екс-ординатор Вільшанської ОПЛ