Зведення пам’ятника українському генію Іванові Пулюю у країнах, пов’язаних із його життям, наукою та діяльністю в інших суспільних галузях

Шановний Пане Президенте!

Звертаюся до Вас щодо питання нагальної потреби увіковічнити українського генія світового рівня, фізика й електротехніка Івана Пулюя (1845‒1918) за кордоном. Зокрема на території Республіки Австрія – країни-наступниці Габсбурзької монархії, у складі якої тоді перебувала частина України, де й народився Іван Пулюй.

Іван Пулюй – феноменальна особистість зламу сторіч. Важко у світовій історії того часу знайти настільки універсальну людину. Людину, яка б досягнула таких висот не тільки в точних науках, а й у гуманітаристиці.

Іван Пулюй – основоположник фізики катодних променів і фізики X-променів. Визнаний в усьому світі як автор фундаментальних досліджень катодних променів і як плідний винахідник. Пулюй – грандіозний теоретик, практик та експериментатор, про всебічність якого детально написано в книжці фізиків Романа Пляцка і Романа Гайди «Іван Пулюй. 1845‒1918. Життєво-бібліографічний нарис».

В інтерв’ю, яке правнуки Івана Пулюя дали мені та історикові Анні Крачковській в Австрії, зазначено:
«Якщо в Австрії ви запитаєте пересічних людей, чи знають вони, хто такий Іван Пулюй, то здебільшого у відповідь почуєте: “Ні!”. […]».
Для України унікальність І. Пулюя полягає не лише в його геніальності як науковця і навіть не в його громадянській позиції чи в колосальній працездатності, а насамперед у тому, що він ще замолоду зрозумів: його народ закономірним чином рухається до незалежности – справжньої, а не під протекторатом інших народів чи імперій, як це собі уявляла більшість української інтелігенції. Його далекоглядність полягала насамперед у тому, що він закладав основи sapiens gentem – розумної нації – та збагачував арсенал інструментів для її виховання – перекладав і створював освітні матеріали для українських дітей та молоді, розбудовував систему освіти у Львові, перекладав і видавав релігійні твори українською та працював над їх пропагуванням, зокрема, і в підросійській Україні. 1916 року йому запропонували стати міністром освіти Австро-Угорщини, але він відмовився.
Іван Пулюй пройшов шлях від сільської хатини в найвідсталішій провінції Габсбурзької імперії до світової вершини, ставши лідером свого часу, одночасно працюючи над мобілізацією духовних сил українців – народу, існування якого заперечували й чиєму розвиткові систематично перешкоджали. 12.08.2020).
На жаль, ні за життя (окрім кількох орденів), ні після смерті Івана Пулюя, його не було вшановано так, як це належить універсальному генієві. Якщо в колективній пам’яті України ім’я Івана Пулюя поступово відновлюється завдяки зусиллям небайдужих, то в публічному просторі Заходу, зокрема і в Австрії, його, де-факто, не існує.
В Україні стоять пам’ятники австрійській імператриці Марії-Терезії (в Ужгороді) і кайзерові Францу-Йосифу – у «колишньому австрійському місті» Чернівцях, як це формулює центральна австрійська газета «Die Presse» (21.11.2009). Однак ці пам’ятники нагадують українцям про їхній колишній статус колонізованого народу.
Австрія досі страждає фантомним болем за втраченими територіями, тому можна зрозуміти, що вона по-патерналістськи й ‒ у випадкові з Україною ‒ історично безпідставно, просуває імідж австрійців як «благодійників» на колишніх колонізованих територіях. А створення міфу навколо так званої «австрійської Галичини» часто межує з абсурдом.
У контексті політики пам’яти назріла потреба віддати Іванові Пулюю належне саме на території Австрії. У публічному просторі Австрії і в медіа Івана Пулюя майже не згадують. Це дивно особливо тому, що Іван Пулюй, з огляду на його галицьке походження, якраз і підпадає під вимоги австрійської політики пам’яти щодо міфологізації «австрійської Галичини».
Ні на вебсайті Віденського університету, де вчився і працював Іван Пулюй, ні у славетному аркадному дворі університету Відня, де встановлено монументи і висять пам’ятні дошки світочам світової науки і культури, зокрема Іванові Франку (до речі, її нещодавно намагалися демонтувати, як і бюст Каменяреві в центрі Відня), Івана Пулюя немає. Його імені немає в назвах вулиць Відня і йому не в становлено жодного пам’ятника. Є лише спільна (!) пам’ятна дошка Іванові Пулюю і Пантелеймонові Кулішу на будинку у Відні, де вони мешкали 1870 року за адресою Skodagasse, 9. (У Празі також є пам’ятна дошка на будинку, де Пулюй жив і помер).
Австрія забула особистість, якій людство завдячує цілу низку відкриттів світового масштабу. Саме у Віденському університеті у 1880‒1882 рр. Іван Пулюй проводив фундаментальні дослідження катодних променів, за які його визнав увесь світ. Урешті, Австрія забула особистість, якій монархійна влада запропонувала посаду міністра освіти Австро-Угорщини.
Замовчування значущости Івана Пулюя, зокрема в Австрії, є невиправданим, незалежно від ідеологій чи політичних позицій. Якщо українська сторона не виявить ініціативу, то австрійська сама не порушить цього питання.
Це ж стосується і відсутности пам’ятників Іванові Пулюю у Празі, Страсбурзі і Рієці – містах, тісно пов’язаних із життям і діяльністю ученого. Отже, саме зараз, 102 роки від дати смерти науковця, потрібно довести світові, що за Іваном Пулюєм стоїть нація, не гірша за ту, яка стояла і стоїть сьогодні за Вільгельмом Рентґеном.

Тому, пане Президенте, прошу Вас про наступне:

1. Налагодити за допомогою дипломатичних представництв України постійну політику донесення до міжнародної громадськости – насамперед через центральні ЗМІ країн світу – інформації про видатних українців минулого, з урахуванням етнічного, історичного, мовного, освітнього, наукового, культурного, військового та дипломатичного аспектів історії України.

2. Розпочати цю міжнародну місію домовленістю з урядами Австрії, Франції, Чехії та Хорватії щодо спорудження Іванові Пулюю пам’ятника на територіях цих країн ‒ у містах Відень, Прага, Страсбург та Рієка. Логічно було б, якби пам’ятники стояли на однойменних вулицях.

Націю знають і поважають, якщо її бачать і чують. Упевнена, що суспільства задіяних країн привітають такий проєкт, адже своєю працею Іван Пулюй суттєво вплинув на прогрес людства. Пам’ятники синам і донькам України можуть стояти будь-де: кожна освічена нація, яка поважає себе, шануватиме і їх.