Щодо поверенеея історичної назви держави на Русь-Вкраїна

16 жовтня 1990 року над Сумською міською Радою (ще на поневоленій лівобережній Україні, вперше) було піднято національний Прапор Держави! Підтримуючи цю традицію сум’ян-першопроходців, пропоную (теж вперше!) пропоную Вам, пане Президенте, розглянути можливість повернення нашій державі її автентично справжнього імені – Русь, яке тисячоліттями (!) наш народ і держава (з І-го ст. до н.е.) гідно несли світові!, цим (канонічним) іменем нас сприймали сусіди! Володимир Хреститель, Богдан Хмельницький, інші керівники держави мали титули з доменом «Русь»! До окупації Московією (1709-го року) та подальшого нищення, наша земля звалася Ру́ссю, і нині так сприймається серед патріотично налаштованих громадян держави…
Однак, після позбавлення московітами (Руси́) опіки та захисту козаків
(1775р.), самозвані імперіалісти усунули уряд, експропріювали наші справді одвічно ру́ські землі, юридично знищили державу, а фактично – примусово (1785р.) приєднали до штучно створеної (з різних етносів) «м’ясорубки націй імперії».., На розпорошені (по губерніям) рештки пошматованого руського народу ординці накинулися нещадно ни́щити, гноби́ти, розчавлювати їх національну ідентичність; Впродовж ХІХ-го століття нас затиснули в лещата просвітницько-гуманітарної безви́ході.., асиміля́ції.., безпідставно видаючи за «…адін народ» і «акра́іну Расєі»… Тоді вимушено, з метою вирізнення представників своєї, істинно руської нації, вже «забороненої» політичними нащадками Чингіз-хана, необхідністю позначення її не руською назвою, за ініціативи (нашого земляка) Пантелеймона Олександровича Куліша і на основі відомих в Русі́ (з 1187 р.) топонімів: Перея́славська укра́іна (тобто, певна частина землі князівства), Га́лицька укра́іна (значення – аналогічне попередньому) і для залишення пам’яті про знищувану московітами Русь, в літературно-громадянському середовищі (серед інтелігенції) введені два схожі терміни (відомі з 1843 року), які (як і раніше) охоплювали ті ж самі руські землі, але були об’єднані в інші позначеня: «вкраі́на» – материнська, не зашорена ординським мо́роком Русь…, що бореться, чинить (ідеологічно) спротив окупантам, і за значенням та змістом – дорівнює (відомій з 1301 року в православ’ї і світі) канонічній Державі: Мала (тобто, істинна, не окупована ординцями 1240 року) Русь, а «украі́на – це вся Русь (і та, що терпить гніт окупантів). Отже, вкраі́нець – це виходець з києво-чернігово-переяславських істинно руських земель, а украі́нець, відповідно, – з інших руських укра́ін-земель і, значить, земляк, співвітчизник ру́са, ру́сича.. Терміни ці застосовувались лише для топонімічного використання…
Отже, руський патріот намагався зашифровано-витонченим штибом оминути заборони московської цензури стосовно Руси та всього руського…
Продовжуючи боротьбу з імперією, що підтверджується арештами 1847 року: Куліша, Білозерського, Костомарова, Шевченка.., які мріяли про вільну Русь, і, поставши перед дискримінаційно-шовіністичними вимогами людино-ненависників (пам’ятаєте, 1863 рік, ганебний циркуляр Валуєва, Емський указ 1876 року, горезвісне: «малорускаго язика (тобто, істинно руської мови) нє било, нєт і нє будєт»?!), «кулішівці», інтелігенція, народ з метою збереження своєї, істинно руської нації (відмінної від неслов’янської московитської), почали з кінця ХІХ-го століття (!) у цивільно-літературному середовищі (поряд з введенням в алфавіт літери ї́), застосовувати штучно зашифровані топоніми: поневоленої Руси́ – Украї́на, який (в умовах заборони «Руси») приваблював увагу імперських цензорів, бо фонетично був схожий на «Слобі́дську Укра́іну», тобто, – «привілейовану» окупантом-Московією частину (укра́іну) Сіверської землі та, ментально не поневоленої Руси́, її душі́ і серця (Києва, що бореться, центру) – Вкраї́на (і, за задумом ініціаторів, це залишало пам’ять про справжню Русь). Отже, «кулішівці», запровадили нові автономно-перед-державні топоніми: Вкраї́на та Украї́на… Московіти саме в ті часи (безпідставно) намагалися закріпити за Московією, ім’я «Росія» (?!)
Та коли 25.12.1917 року, в окупованому Харкові з подачі і під тиском московських шовіністів (які воліли б бачити нашу державу, Русь, «акраіной» ординської «Расєі»), відроджувана державність (нашого) істинно руського народу почала зватися (за тисячоліття – вперше) не титульним іменем нації – (Русь), а республікою… Украї́на, то це, тим не менш, з певними обмовками шифрування Руси, відповідало і значенню держави Мала (справжня) Русь!
Більше того, республіканський статус (закамуфльованої в неволі) назви народу (Украї́на), одночасно з появою на світ і разо́м з уже́ існуючими (тоді) національно ідентичними (регіонально-автономними) частинами (укра́інами) Руси́ (не Московії, бо там поділ був на улуси) у Криму, на Дону, Кубані, (в Поволжі, Сибіру, у Зеленому Кли́ні) лише підсилив фактичну відповідність (незаконно) привласненій (московітами 1785 року) державі «Справжня Русь», підвищив шанси нації на відновлення незалежності в перспективі.., вказав шлях, став бонусом та стимулом до то́го; хоча (Украї́на) і відрізняється (фонетично) від назви народу, який позначає – Русь!…
Та наявність тоді такої важливої обставини (камуфлювання в неволі Руси – в Україну), тепер є суттєвою додатковою підставою для поновлення справжнього імені держави – Русь, бо поневолена Україна – то є вільна Русь!
На жаль, з 1924 року (зверніть увагу!, без Леніна, який і організував повалення московського чингізо-голштинського ладу, започаткував (30.12.1922р.) Спілку вільних народів, завдячуючи чому (та волі і позиції М.С. Горбачова) і ста́ла можливою незалежність 1991-го), керуючі «брати́»-шовіністи (під орудою сталіна) на практиці спотворювали суть ленінської національної політики і уже в 20-х роках ХХ-го століття (в складі тогочасного псевдо-«Союзу РСР») віроломно відібрали істинно руські землі і міста (в Поліссі, на Слобожанщині, вздовж Дону, на Кубані та в Поволжі, Сибіру, на Далекому Сході), і нині – вони вже посягають на Крим і Донбас (?!), а московську мову – називають «рускім» (?!) язиком.., ось такі вони «братья»!
Крім того, колоніальний топонім Украї́на, що виник первісно в неволі (?!) в другій половині ХІХ-го століття (!), а після смерті Леніна – позначав розчавлену (сталіном) «союзну» республіку, московіти-«братья» перенесли на користь вигаданого ними, обманливого сприйняття звільненої 1991 року країни (!) України, як начебто, частини... ординської Московії-«Росі́ї» (?!)…
Однак, насправді, назва республіки (Украї́на) залишилась тимчасово-перехідним ланцюжком на шляху до повернення державі її справжнього канонічного імені (Русь), про що мріяли «кулішівці», народ, чого та́к прагнув (справді перший) президент М.С. Грушевський.., і про те́ ж свідчить одна лише назва його знаменитої праці: «Украї́на – Русь»! (А, відтак, з 24.08.1991 року – ми маємо всі підстави відновитися Русь-Вкраїною!).
І, хоч «в о́дежі» перехідної (вільної «на папері») вкраї́ни-республіки ми здобули «незалежність» 1991 року, та фактично до 2014-го року наш істинно руський народ та його Русь-Вкраї́на знаходились у чіпких пазурах чингізо-імперії, посягань якої не позбулися і нині... Та все ж, ми вирвались!
Ціною Небесної Сотні, втратою тисяч життів на Донбасі… Тепер ми (держава) – вільні! Так? То чому ж до цих пір, супроти безпристрасній історичній істині-правді (всупереч християнським канонам), і досі ще не відстоюємо, законно не захищаємо свої ж, княжо-монарші, вільно-козачі, зафіксовані канонічною Церквою християнсько-православні домени: «Малої…», тобто, істинної (що фактично відстоюють Київський Патріархат Руси, Православна Церква (вже не поневоленої) України) та «Всія (тобто, всієї) Руси́», яка, з 988 року є істинною Київською митрополією Руси, але 1687 року протизаконно, не канонічно (і тимчасово) підпорядкована… іншій державі – Московії (?!), від ординської ідеології якої (митрополія у так званій УПЦ) не звільнилася досі..
І ще… Погоджуючись називати себе «украї́ною» ни́ні, що дозволяли собі до отримання незалежності (борючись за неї, і вимушено маневруючи) між Руссю (зразка середини ХVІІІ-го ст.), яку московіти заборонили у ХІХ ст., та Украї́ною (зразка кінця ХІХ ст.), яку «кулішівці» вигадали, ми, виходить, тепер самі́ провокуємо московітів сприймати нас, канонічну з 988 року Русь, як частину їхньої, незаконно самопроголошеної 1547 року Московської Орди з «липовим патріархатом» 1589 року «випуску», що заховані «Пьєтром І» під грецькою назвою Руси («Росія», 1722 рік (?!), бо ни́ні вже (і не «укра́іну», а Украї́ну) московіти прагнуть видавати за складову не просто і́ншої, а головне і найгі́рше – ворожої нам, Русі́ країни – Московії… (тобто, за улус, чи що?)… Яка, повертаючись у історичну ретроспективу, наприклад, 1262 року, являла собою частину союзного (чингізо-половецького) ханства, так звану «Золоту Орду» (а нині, аналогічно, є державою-агресором – Русь-Вкраїни)…
Так відбувається (поки що) тільки тому, що (завдяки «проффєсорам»-невігласам, які дають «дешеві» обіцянки (донєцкім) громадянам (і стають на чолі держави), а ми́ за те́ примушені до цих пір послуговуватись концепцією історії своєї країни, яку нам «зробили» за наказом «Єкатєріни ІІ» (а насправді – Фредеріки Августи і так далі німецької… та які нам доводили з лабораторій і типографій, газетних шпальт та радіо- (теле-) рупорів душогуба нашого народу сталіна, інших московських шовіністів: суслова, андропова, путіна…
Але сьогодні «на дворі» не ХVІІІ-те століття, а 2020 рік, і для нас, громадян ХХІ століття, Украї́на, – це символ (і ознака) поневолення нашого народу, його держави Руси́ (три-столітньої давнини)…
Хоча, московіти і за́раз називають нас, як регіон Руси, «укра́інцамі», незважаючи, наприклад, на неодноразові перестороги блогера Андрія Луганського…
Тож, повернення державі справжнього імені (Русь) – це, не «блажь» чи сентиментальна «ностальгія за минулим», а нагальна необхідність для захисту своїх державницьких інтересів…
До того ж, в усьому світі засуджується колоніалізм. Наприклад, навіть загублена на мапі світових просторів, крихітна Буркіна-Фасо носить своє власне ім’я, а не те, яким їх «нагородили» завойовники. Чим ми гірші?
Тож, пропоную не зволікати, а безповоротно (рішучо-дієвим вчинком) повернути своє титульне ім’я, відбити у московітів потяг до Руси́, і робити це треба не лише зброєю, а і – дипломатично, в історико-юридичній площині!
Також, вважаю необхідним відмітити факт, і висловити впевненість, що завдяки багатьом поколінням справжніх русів: Пантелеймону Кулішу, Павлу Грабовському (уродженці Сумщини) Михайлу Грушевському, Івану Франку, Григорію Василенку, Володимиру Білінському, сум’янам: Івану Мозговому, Віктору Казбану (організатор підняття національного Стягу держави 1990 року) та іншим величним постатям, історична місія нашого покоління – позбавитися ганебного (у ХХІ столітті) терміну Украї́на, що нагадує нам поневолений стан народу у ХVІІІ-ХХ-му століттях, досягне мети́!
Шановний Волдимире Олександрвичу, Ви, як керівник держави (Русь-Вкраїни) маєте здійснити епохально-доленосне рішення – повернути незалежній вже́ державі її справжнє ім’я (залишивши своє в історії) – на віки!
Наголошую і впевнений у тому, що здійсненням такого мужнього (і мудрого) вчинку, Ви повернете Фортуну історії обличчям до себе!
Ви, наш Президент – талановита Людина! І під час своєї «сногсшибаючої» ходи керівника держави, вірю, Вам буде до снаги здолати «тєкущую сєрую обидєность битія» у розв’язанні питання: хто є свята́, істинно православна РУСЬ?, а хто – неканоні́чна, зага́рбницька, чингі́зо-половецька московська ОРДА!!! (Що самозванно ховається за благородною, але викраденою у ХVІІІ столітті грецькою транскрипцією нашого імені Русь – Росія).
Враховуючи сучасну обстановку, підтверджую свою пропозицію Вам, пане Президенте: шановний наш Володимире Олександровичу!
Поверніть, будь ласка, (одноосібно) нашій державі хоча б частку її справжнього імені – Русь-Вкраї́на!
Сподіваюсь, – це буде потужним, суттєво-впливовим ударом по окупантам!
З повагою до Вас,
автор книг: «Чи було «Воссоединение Украины с Россией» у 1654 році?» та «Возз’єднання Руси́ з Московією не було! Ніколи!!»,
Г.І.Завгородній, місто Суми, 26.10.2020 р.