Шановний Петро Олексійович! Звертається до Вас дівчина 17-ти років. Я в котре пишу Вам і сподіваюсь, що хоч на цей лист я отримаю відповідь. Саме тут, на сайті електронних петицій, я намагаюсь бути почутою.
Щодня я задаю собі питання... Коли моя країна нарешті стане на ноги? Коли з тремтячих колінок ми встанемо, високо підіймемо голову і заявимо про себе на весь світ? Про Україну, як велику, могучу і самостійну країну?
Чому ми не можемо досі вирішити питання з війною?
Чому досі гинуть сини України?
Я, маленька дівчинка, але навіть у мене є маса варіантів вирішення цієї проблеми.
Чому Крим досі російський?
Чому ми не сприяємо його поверненню?
Чому ми робимо все, але минаємо глобальні проблеми.
Так, українські дороги потребують ремонту(який ми і спостерігаємо), але, на мою думку, це не першочергова потреба країни.
Я прошу..Ні, я вимагаю! Я маю право вимагати від Вас вирішення цих питань.
Я розумію, Ви дійсно прагнете і по-трохи робите країну кращою, але цього не достатьно.
Ви можете більше!
Я потребую відповіді! Я кожен ранок прокидаюсь з цими питаннями. І кожен ранок я не отримую на них відповіді.
Нація потребує миру. Нація хоче кращого. Так робіть це!
Ви відмили бруд з лиця країни, але ж кров на ній все ще залишається.
Я очікую відповіді.
Досі очікую.
Але я розумію , що скоро буду вдаватися до рішучих кроків.
Я вимагатиму зустріччі особисто.
я повноправний громадянин?
я ж маю на це право?
дякую за увагу, Петро Олексійович.