1) Здоров’я українських громадян – є найголовнішим скарбом України й стоїть на першому місці перед іншими національними скарбами, такими як земля, надра, інші природні ресурси, оскільки здорова людина – це базис й найголовніший чинник забезпечення економічної стабільності держави, її цілісності, захисту її кордонів, виробництва високого валового внутрішнього продукту, зростання добробуту в державі, миру й рівного конкурентного положення держави у світі, а таким чином її незалежності.
(Стаття 3 Конституції України. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.)
Без людини взагалі не буває жодної держави, оскільки держава – це політична надбудова над суспільством людей.
2) Тому здоров’я українських громадян має бути першочерговим пріоритетом будь-якої влади, оскільки влада також є обрана громадянами саме для забезпечення якості їх життя в державі.
(Стаття 27 Конституції України. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.)
3) Якість життя кожної людини полягає в максимально можливому довголітті та спроможності громадянина прожити це життя здоровим у межах його повного та рівного права на доступ до усіх наявних світових медичних технологій, які є спільним надбанням людства та які можуть забезпечити здоров’я людини. Будь-які системи організації здоров’я будь-яких держав мають служити тільки таким принципам при їх побудові, фінансуванні та забезпеченні ресурсами – технічними й кадровими. В Україні ці принципи закріплені в Конституції.
(Стаття 49 Конституції України. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2002 від 29.05.2002 }.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.)
4) Кадри системи охорони здоров’я є одним з базових компонентів її існування. Наукою, яка формує кадри в системі охорони здоров’я, є медицина.
Медицина – це наука та на її основі – практика, яка знаходиться поза межами політик, держав та їх кордонів, не має часових обмежень в своєму розвитку та є світовим надбанням людства, яким користуються в рівному доступі усі народи світу.
Без медичних кадрів не може функціонувати жодна система охорони здоров’я держави. Кадри системи охорони здоров’я – це виключно фахівці з відповідним належним сучасним та оновлюваним рівнем знань та досвіду в сфері медичної науки та практики, які тільки єдині дають право доступу одної людини до здоров’я та життя іншої людини за головним сталим принципом медицини «допоможи але не нашкодь».
Медичними кадрами має керувати виключно людина, яка є довіреною особою більшості таких фахівців, які покликані на виконання головного завдання держави – збереження людського життя. Тільки в такому випадку таке завдання не матиме конфлікту політичних або будь-яких інших антигуманних інтересів щодо потенціального ризику знищення народонаселення держави свідомо або підсвідомо шляхом втручання в предмет медичної практики, яка має знаходитись поза межами будь-якої політики та державного устрою.
Держава жодним чином, в тому числі й шляхом політичного керівництва кадрами, не може втручатись в методичну частину медичної практики, яка покладається на світові надбання медичної науки й є незалежною.
Кадри системи (в тому числі й керівник), якими користується держава, винаймаючи їх для виконання завдань збереження здоров’я та життя своїх громадян мають бути в повному обсязі забезпечені для своєї роботи усіма належними ресурсами, яких потребує сучасна медична наука та практика. Держава-замовник має подбати щодо повного забезпечення робочого місця медичного фахівця та про бездефіцитне фінансування системи для такого забезпечення, в тому числі й для утримання кадрів в належному стані відповідно критеріїв знань та якості їх життя. Тільки в такому випадку завдання держави фахівцями може бути виконано в повному обсязі, а держава виконає своє зобов’язання перед суспільством. В іншому випадку хронічне з року в рік невиконання завдання з причин незабезпечення державою робочого місця медика призведе до занепаду системи, її повного знищення, а потім згодом - до руйнування самої держави з причини знищення її людського ресурсу.
5) Якщо політика держави свідомо проводиться таким чином, що фінансові та ресурсні компоненти не надаються в повному обсязі, то винайняті державою кадрові ресурси примусово ставляться нею в зону відповідальності за невиконання своєї роботи, знищуються таким чином як ресурс системи, а це автоматично поглиблює руйнування усієї системи, призводить до звуження права людини на здоров’я та довголіття, її знищення.
Таку політику можна за усіма ознаками вважати геноцидом. А таких політиків – особами, відповідальними згідно статті 442 Кримінального кодексу України.
(Стаття 442 Кримінального кодексу України. Частина 1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, СТВОРЕННЯ ДЛЯ ГРУПИ ЖЕТТЄВИХ УМОВ, РОЗРАХОВАНЕ НА ПОВНЕ ЧИ ЧАСТКОВЕ ЇЇ ФІЗИЧНЕ ЗНИЩЕННЯ, СКОРОЧЕННЯ ДІТОНАРОДЖЕННЯ чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу,
- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або ДОВІЧНИМ ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ.)
З огляду на вищезазначене наголошуємо, що:
1) Керівник системи охорони здоров’я (її центрального органу виконавчої влади) не може бути політичною фігурою.
2) Керівник системи охорони здоров’я (її центрального органу виконавчої влади), який керує медичними кадрами, винайнятими державою на виконання завдань системи, має бути медичним фахівцем, якому на запобігання конфлікту інтересів БЕЗ ПРИМУСУ будуть підпорядковуватись кадри, а тому він має бути делегований з кадрового пулу виконавців системи самими медичними фахівцями.
3) Керівник системи охорони здоров’я (її центрального органу виконавчої влади) має бути повністю забезпечений усіма належними ресурсами та фінансами для якісного виконання його медичними кадрами державного замовлення на здоров’я своїх громадян. Джерела забезпечення визначає держава, але забезпечення не може мати дефіциту відповідно вітальної потреби суспільства, яку визначає керівник за подання його медичних кадрів.
4) Керівник системи охорони здоров’я (її центрального органу виконавчої влади) несе повну корпоративну відповідальність за виконання завдання держави на запит щодо здоров’я її громадян як головний представник кадрового компоненту системи, а тому є незалежним від політичного замовлення, оскільки медицина знаходиться поза межами політики й керується виключно потребою суспільства. А тому керівник системи є відповідальним перед державою за невиконання завдання ТІЛЬКИ В ТОМУ ВИПАДКУ, КОЛИ ВІН НЕ ПІДДАЄТЬСЯ ПОЛІТИЧНОМУ ТИСКУ З БОКУ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ ПРЕДСТАВНИКІВ І КОЛИ ДЕРЖАВА ВИКОНАЛА ПОПЕРЕДНЬО УСІ СВОЇ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ТАКОГО ЗАВДАННЯ.
Сьогодні, наголошуючи ці сталі гуманістичні істини побудови суспільних інститутів в галузі здоров’я людини, медичні фахівці України заявляють:
1) Україна як держава у особі її конкретних політичних осіб усі тридцять років своєї незалежності не виконувала в повному обсязі усіх тих зобов’язань перед медичними кадрами, які вона винаймає для виконання завдань системи охорони здоров’я, а саме
- належно не фінансувала та не забезпечувала галузь відповідно вітальної потреби на запит здоров’я своїх громадян в бездефіцитному обсязі;
- не дбала про збереження своїх медичних кадрів щодо забезпечення якості їх життя та життя їх родин в достатньому потребі незалежних кадрів обсязі для подальшого якісного виконання завдання поза межами конфлікту інтересів;
- політично втручалась в надання повноцінної та якісної медичної допомоги своїм громадянам своїми винайнятими кадрами згідно усіх правил медицини, яка має залишатись поза межами забаганок держави, а слугувати виключно потребам людини й суспільства, в тому числі й шляхом нав’язування відповідного політичного керівника галузі, що призводило до примусу медичних кадрів на виконання завідомо антигуманістичних завдань відносно власного суспільства.
2) За тридцять років своєї незалежності Україна як держава у особі її конкретних політичних осіб поступово знищила таким відношенням свою систему охорони здоров’я, не дбала про її належний розвиток, а політичну відповідальність за це перекладала на плечі виконавців системи – медичних кадрів.
3) За тридцять років незалежності медичні кадри жодного разу не порушили своїх зобов’язань перед державою з власної ініціативи або злочинної діяльності, оскільки обсяг наданої медичної допомоги не міг відповідати без належних ресурсів тому, який має відповідати сучасним світовим нормам медицини, більше того, не отримуючи належної винагороди за свою роботу, медичні кадри не тільки відповідали увесь цей час по зобов’язаннях держави перед суспільством, але фактично ціною зниження власної якості життя, а часто й його втрати прикривали відповідальність держави перед суспільством.
4) За тридцять років незалежності медичні кадри жодного разу не порушили світової медичної етики надання допомоги суспільству – жодного разу не страйкували, не саботували медичної практики, не протистояли примусовому виконанню неналежних медицині неякісних завдань та перетворень, що постійно відбувались в системі з політичного примусу держави до них у вигляді реформ без жодного погодження з самими медичними кадрами, які є їх основними виконавцями.
5) За тридцять років незалежності подібне політичне утримання власної системи охорони здоров’я призвело до знищення здоров’я власної нації, зубожіння держави за рахунок збільшення її хворого населення, знищення українського суспільства в обсягах на десяток порядків більший, аніж військові дії.
Сьогодні медичні кадри вже не в змозі покривати відповідальність держави перед суспільством й мусять констатувати, що вони не будуть надалі виконувати злочинні політичні завдання держави, що надаються в особі обраних її громадянами політиків. Медичні кадри не в змозі більше прикривати помилки державної політики їх власними силами та життями, відповідаючи перед суспільством за чужі провини. Медичні кадри наголошують, що більше не працюватимуть на користь держави під політичним тиском, виконуючи антигуманістичні завдання й не бажають нести відповідальність за них перед суспільством. Медичні кадри не будуть більше виконувати завдань жодного політичного керівника, призначеного їм в систему поза межами їх вибору та довіри. Медичні кадри України по всій країні складають свої білі халати негайно у випадку, якщо держава не виконає їх вимог, які вони висувають в цій петиції й більше не несуть за неї зобов’язань перед суспільством.
Медичні кадри вимушені остаточно констатувати суспільству та його політичній чинній владі, що у випадку, якщо держава негайно й в найближчий час не виконає в повному обсязі своїх зобов’язань перед ними, а вони таким чином – перед суспільством, і її політики й далі продовжуватимуть торгувати таким чином здоров’ям українських громадян з політичних міркувань та на замовлення, то це призведе вже остаточно до знищення здоров’я нації, а може й її самої.
А тому як медичні фахівці, що є громадянами й пацієнтами України, які також обслуговуються системою охорони здоров’я України й не можуть бути не зацікавленими у якості життя нації та знаходяться поза межами конфлікту інтересів, вимагаємо:
1) Припинити будь-який прямий та опосередкований політичний тиск на систему охорони здоров’я держави та її кадровий склад назавжди.
2) Перестати політично переслідувати й робити винним по державним зобов’язанням чинного міністра охорони здоров’я Максима Володимировича Степанова, якому не було надано належних повноважень щодо свободи керування галуззю та нележного забезпечення на виконання завдання з боку держави та якому медична спільнота України своєю більшістю за час його керівництва виразила довіру, залишити його на посаді й зняти з розгляду політично мотивоване подання про відставку.
3) Дати право суб’єктам системи охорони здоров’я нормально виконувати свої функції, в тому числі й формувати управління галуззю охорони здоров’я шляхом подання кандидатур довіри міністра та чиновників вищого апарату управління на конкурс до Кабміну від медичної спільноти для запобігання зовнішнього тиску з будь-якого боку на систему охорони здоров’я з політичних міркувань.
4) У найкоротший термін привести чинне законодавство в частині процедури призначення міністра охорони здоров’я та його заступників й керівників центральних підрозділів виконавчої влади в сфері охорони здоров’я до відповідності виконанню даних вимог.
На виконання доручення медичної спільноти України,
лікар вищох категорії, кандидат медичних наук,
голова ГО "Експертна Рада суспільних досліджень та проектів у сфері охорони здоров'я та соціального захисту"