№22/119418-еп

Щодо законопроекту №4156 про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення

Автор (ініціатор): Єременко Іван Олександрович
Дата оприлюднення: 08 липня 2021
Шановний, пане, Президент!

В рамках системи електронних петицій, я, як шанувальник та дослідник Чорнобильської Зони Відчуження, а також інших регіонів, що піддались радіоактивному забрудненню внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, хотів звернутись до вас з приводу нещодавно проголосованого в першому читанні, в Верховній Раді законопроекту № 4156 від 25.09.2020, який повторно направлено на вивчення відповідного профільного комітету, щодо внесення правок та інших змін перед повторним голосуванням. Хочу вас повідомити про суттєві ризики, який містить зазначений законопроект, в разі його прийняття, та в разі внесення зазначених змін до Кримінального Кодексу України, які не були враховані під час аналізу зазначеного законопроекту в комітетах Верховної ради України.

 Основий момент зазначеного законопроекту полягає у переведенні порушення пов'язаного, з фактом перетином кордонів Чорнобильської зони відчуження, а також зони безумового (обов’язкового) відселення з адміністративної відповідальності в кримінальну. Тобто він направлений проти осіб, як описано в “Пояснювальній записці”, які перетинають та перебувають на території ЧЗВ та зони безумовного (обов’язкового) відселення без відповідних пропусків, або дозволів. Сьогодні таких дослідників називають словом “сталкерами”. Однак, насправді, категорія таких людей є значно ширшою, про що, спробую більш детально, розказати у даному листі.

 Звернувшись до “Пояснювальної записки” ми можемо побачити чим скероване прийняття даного законопроекту. Наведений в пояснювальній записці аргумент про збільшення кількості порушників через недостатню суворість покарання не може бути прийнятий до уваги в якості обґрунтування саме кримінальної відповідальності, оскільки для цього дія повинна бути переведена з категорії суспільно шкідливих в категорію суспільно небезпечних, але аргументи на користь цього відсутні. За більш ніж 10 років існування в зоні явища нелегального туризму, не було доведених випадків його небезпечних наслідків для суспільства, крім припущень і здогадок. Прийняття законопроекту може створити небезпечний прецедент криміналізації дії, яка сама по собі (без поєднання з іншими діями) очевидно не є суспільно небезпечною, та не несе жодної загрози навколишньому середовищу або людям. Зайти через пошкоджене огородження (а часом і через його відсутність), з умисною метою, а часто і просто випадково, і більше нічого не робити - не є небезпечним для суспільства. За аналогією можуть бути прийняті інші законопроекти, які суттєво збільшать дисбаланс між суворістю покарання і тяжкістю порушення, що суперечить базовим принципам правової держави. Зазначення стаття не змінювалася з 2007 року. В разі широкого аналізу існуючої практики та статистики, можливо, справедливо було б зробити покарання більш суворим, збільшивши суму штрафів, пропорційно сьогоднішнім реаліям. Але в рамках тієї ж статті 46-1 Кодексу про адміністративні правопорушення, яка показує свою ефективність протягом довгого часу.

Окремо, хотілося би зазначити, що в діючому кримінальному кодексі України передбачені статті, що пов’язані із певними загрозами, які можуть за собою нести такі проникнення, із подальшими діями, які можуть нести небезпеку для навколишнього середовища, або людей. Наприклад, винесення радіонуклідів, або інших небезпечних речовин. Однак для цього вже існують дві статті: ст. 267-1 КК за винесення будь-яких предметів із зони, і ст. 265 КК за незаконне поводження з радіоактивними матеріалами. Підпали лісів, про яку зараз так часто говорять у засобах мас-медія? Для цього є стаття 245 КК - знищення лісових масивів. Незаконна риболовля і полювання (браконьєрство) - має своє покарання за статтею 249. Не можна це пояснити і превентивними заходами (проник, значить готується щось зробити) - за уявні злочини у нас не карають. Це говорить тільки про недостатньо ефективну роботу правоохоронців, та прикордонної служби, щодо недопущення незаконного проникнення в зону і негайного затримання порушників, при тому, що для цього створено окремі підрозділи у поліції, які займаються виключно цією роботою.

Також не витримує жодної критики інформація, що тиражується останнім часом про те, що незаконне проникнення на територію ЧЗВ “може бути причиною лісових пожеж”. Хочу одразу повідомити, що винуватців двох з трьох пожеж які пройшлися Зоною в квітні 2020 року, виявили та притягнули до відповідальності. Ці люди були місцевими жителями які живуть на околиці зони відчуження і які не змогли впоратися з вогнем і зовсім не були “сталкерами”. Що до третьої пожежі, станом на сьогодні ведеться слідство, але жодних доказів які б вказували що причиною були “сталкери” немає. А отже керуючись презумпцією невинуватості дані твердження є недоречними. Але навіть не дивлячись на це, підпал лісу карається статтею 245 Кримінального кодексу України, тому не може масштабуватися на інші закони. Крім того я вважаю що обгрунтування до Закону елементарно не може керуватися фразою “можуть бути” адже, можуть і не бути, і такі факти мають бути доведені, та проаналізовані, що вони містять загрозу, враховуючи наявні факти, що такі дії дійсно відбулись. Адже перенесення статті із адміністративного в кримінальний кодекс містить значні ризики для осіб, що можуть бути притягнуті до такої відповідальності.

 На сьогоднішній день, порядок на зазначених територіях встановлюється на підставі Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», прийнятий ще в 1991 році, та Постановою кабінету міністрів УРСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" від 23 липня 1991 року, яким встановлено режим та перелік населених пунктів, що підпадають під дію Закону. Всі зазначені документи були прийняті ще за часів існування Української РСР, що говорить про те, що з того часу, детально, ніхто не займався зазначеними питаннями. Довший час, в зазначені документи лише вносились косметичні правки, без будь-якого аналізу подій, що відбулись за цей час на забрудненій радіонуклідами території.
Більше того, на сьогоднішній день не існує чітких кордонів чорнобильської зони відчуження, та зони безумовного (обов’язкового) відселення, що не раз підтверджено листами із відповідних органів. Єдиний документ, який регламентує перелік таких населених пунктів, є Постанова Кабінету міністрів УРСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" від 23 липня 1991 року. Більше того, зазначений документ потребує кардинального доопрацювання, так як, у зв’язку із адміністративно-територіальною реформою, перелік районів, що зазначений в зазначеному документи є застарілим, що відповідно, теж створює певні юридичні колізії, при його застосуванні, наприклад, у судовій інстанції.

Однією із причин недосконалості цього законопроекту є те, що, в багатьох місцях по периметру зони відчуження, взагалі відсутнє будь-яке огородження, бетонні блоки, пости, або просто інформаційні знаки які би попереджали, що вхід за периметр є заборонений. Наприклад біля с. Бички, або біля с. Шевченково та Ясен Поліського району. Потрапити туди може хто завгодно, просто йдучи по лісу, а в районі колишнього смт. Поліське навіть і по асфальтованій дорозі загального користування на автомобілі, яка проходить через виселений населений пункт. При цьому ніяких попереджувальних знаків або перешкод на дорозі немає. У колишньому Народицькому районі (зараз – Коростенський район) Житомирської області взагалі немає периметра як такого, при тому, що відповідно до діючого законодавства, більша частина зазначеного району є зоною безумовного (обов’язкового) відселення, і знаходитись на ньому без пропуску не допускається. Немає чітких, затверджених карт і кордонів з якими можна було б ознайомитись пересічному громадянину, про що навідь є листи держгеокадастру. В районі того ж смт. Поліське через зону відчуження проходить траса (Р-02), по якій кожного дня пересувається маршрутний транспорт та автомобілі з Києва на Овруч та Народичі, але до сьогоднішнього дня ніхто не виписує пасажирам або водіям такого транспорту пропуски. Хоча по правовому режиму це така ж зона відселення, як і біля ЧАЕС. Транзитна дорога, що пролягає між Малином та Народичами, і яка веде на Овруч, аналогічно, на сьогоднішній день, попадає в зону безумовного (обов’язкового) відселення. Крім того, переміщення по даній ділянці дороги має ряд обмежень, як наприклад пересування на велосипеді, або на мотоциклі, так як пересування по ЧЗВ на відкритому транспорті є заборонено. Відповідно, правоохоронні органи можуть елементарно накладати штраф за такі дії, при тому, що жодних попереджуючих, або обмежуючих знаків, інформаційних табло, контрольно-пропускних пунктів, або будь-чого іншого там не існує. Повідомляємо, що, наразі такий штраф складає близько 340 гривень, а в разі прийняття такого законопроекту, зазначених осіб буде можливо притягнути до кримінальної відповідальності, що є ненормальним, та містить безліч корупційних ризиків.

До слова, стандартною практикою в судах Народицького і Овруцького району за останніх два роки є звільнення від відповідальності за ст. 46-1 "у зв'язку з малозначністю правопорушення, так як шкоди нікому не нанесено", просто через те, що майже весь колишній Народицький район, та частина колишнього Овруцького району Житомирської області підпадає під категорію «зона безумовного (обов’язкового) відселення», і відповідно до вищезазначених документів, перебування на зазначених територіях без пропуску/дозволу є заборонено. І це при тому, що на зазначеній території, на законних підставах до сьогоднішнього дня проживає близько 10 тисяч людей, які так і не були нікуди переселені за останніх 30 років. Окремим пунктом, хотілося би зазначити, що на сьогоднішній день є люди, які постійно проживають на території зони безумовного відчуження та у м. Чорнобиль. Відповідно до зазначеного законопроекту – всі вони будуть порушниками, та їх всіх буде можливо притягнути до кримінальної відповідальності, що само по собі є юридичним абсурдом, так як люди, на законних підставах доживають свій вік, у житлових приміщеннях, які їм належать на законних підставах, та в яких вони проживали все своє життя.

 Запропонований законопроект не призведе до збільшення радіаційної безпеки, оскільки периметр зони відчуження, а також об'єктів, безпосередньо пов'язаних з подібною небезпекою, знаходиться в незадовільному стані. Основна небезпека, пов'язана з майже безконтрольним вивозом деревини та метало-сировини із зони відчуження, однак це не підпадає під дію даного законопроекту. Єдиними свідками такого вивезення часто і стають “сталкери”, або інші легальні туристи і доволі часто публікують таку інформацію у засобах масмедія, в мережі інтернет, або у відеоматеріалах та сайті YouTube. Також підвищуються корупційні ризики в реаліях затримання порушників, оскільки, проникаючи в зону усвідомлено, багато хто готовий нести адміністративну відповідальність і поповнити державну казну, але не готові нести кримінальну відповідальність за такі дії. Не виключено, що, в разі, якщо покарання за такі дії буде коштувати близько 17 тисяч гривень, або буде каратись обмеженням волі, то затримані особи не будуть пробувати домовитись із правоохоронцями, в разі їх затримання.

Даним законопроектом держава намагається боротися не з причиною, а наслідком. Причиною ж є те що “Державне агентство України з управління зоною відчуження”, а точніше “Державне Підприємство Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження”, що є його відокремленим підрозділом, яке відповідає за відвідування зазначених територій, часто не надає гарантований всім громадянам України пропуск на відвідування ЧЗВ згідно наказом МНС №1157 від 02.11.2011, відписуючи просто формальні речі, як то неможливість надання гіда, або організацію поїздки за стандартним маршрутом, а переадресовує на комерційних туроператорів, ціни в яких набагато вищі ніж гарантовані державою. В мережі інтернет є багато скарг з цього приводу. Крім того, на сьогоднішній день існує дуже мінімальний перелік затверджених маршрутів відвідування ЧЗВ, який не надає можливості повноцінно вивчати ці території. Саме через це, багато людей іде досліджувати зазначену місцевість самотужки, нелегально проникаючи на зазначені території. І це при тому, що кількість бажаючих відвідати ці території з кожним роком стає все більше, як в Україні, так і закордоном.

 Даним листом, я, як поціновувач тематики аварії на ЧАЕС, хотів звернути вашу увагу на даний законопроект та донести до вашого відома реалії пов'язані з даним законопроектом, його проблематику, та не бажання авторів законопроекту глибше оцінити зазначені аспекти, які висвітлені в даному листі, і які можуть зачіпати значно ширше коло осіб, ніж «сталкерів». За самими скромними підрахунками, такий законопроект може зачепити всіх людей, які на сьогоднішній день так і продовжують проживати на забруднених територіях, та створити їм додаткові проблеми в їхньому не простому житті, на даній місцевості.

Зі своєї сторони, я, прошу Вас донести зазначену інформації до Верховної Ради України, та проінформувати депутатів та профільний комітет, про зазначені проблеми, проінформувати про ризики, які несе зазначений законопроект, а по можливості, взагалі залучити представників від зазначених територій Житомирської області, для всебічного аналізу зазначеної проблеми, так як прийняття такого законопроекту, у тому вигляді, що він поданий на сьогоднішній день, може принести дуже багато проблем жителям зазначених проблемних регіонів.


Заздалегідь дякую за приділену увагу, та надіюсь на ваше розуміння!
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Зінченко Володимир Андрійович
16 вересня 2021
2.
Купний Олександр Валентинович
16 вересня 2021
3.
Іваницький Олег Богданович
16 вересня 2021
4.
Боднар Андрій Іванович
15 вересня 2021
5.
Козуб Олександр Олександрович
15 вересня 2021
6.
Сулига Павло Васильович
15 вересня 2021
7.
Дубневич Олександр Богданович
15 вересня 2021
8.
Гузій Сергій Іванович
15 вересня 2021
9.
Волошин Максим Васильович
15 вересня 2021
10.
Радивонік Юлія Ігорівна
15 вересня 2021
11.
Олійник Микола Володимирович
14 вересня 2021
12.
Чаниш Ярослав Андрійович
14 вересня 2021
13.
Тюрін Дмитро Ігорович
13 вересня 2021
14.
Сеген Олексій Леонідович
12 вересня 2021
15.
Бойко Дмитро Григорович
11 вересня 2021
16.
Нікодимов Віктор Валентинович
11 вересня 2021
17.
Попко Дмитро Вікторович
10 вересня 2021
18.
Пісоцький Олександр Олександрович
10 вересня 2021
19.
Миронов Микола Валерійович
10 вересня 2021
20.
Іщенко Антон Олександрович
09 вересня 2021
21.
Залозний Ростислав Ігорович
09 вересня 2021
22.
Адлер Валерія Олегівна
09 вересня 2021
23.
Денисенко Ілля Васильович
08 вересня 2021
24.
Сірик Леонід Віталійович
08 вересня 2021
25.
Бейда Павло Олександрович
08 вересня 2021
26.
Безручко Лариса Миколаївна
08 вересня 2021
27.
Чуприн Юлія Сергіївна
08 вересня 2021
28.
Філоненко Ігор Сергійович
08 вересня 2021
29.
Прикордонний Василь Дмитрович
07 вересня 2021
30.
Лагуш Марк Ігорович
06 вересня 2021
483
голосів з 25000
необхідних
Статус: Триває збір підписів
Залишилося 22 дні
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.