Дієвість діяльності Верховного Суду та усунення створюваної ним правової невизначеності

Одним із завдань Верховного Суду, мав би бути обов'язок уніфікації судової практики, тобто створення обстановки, за яких хоча б тотожні справи в тотожних правовідносинах між тотожними сторонами повинні вирішуватися Верховним судом та нижчими судами тотожно.
Натомість, Верховний суд, особливо Касаційний цивільний суд, діє протилежно, демонструючи неспроможність узгодження позицій навіть між різними палатами того ж касаційного суду в таких тотожних випадках. Судді, отримуючи нецензурні зарплати, неспроможні належно виконувати свої власні обов'язки і завдання.
При цьому, зацікавленим особам не надано можливості захистити свої права у разі виявлення, що рішення Верховного суду в їх справах суперечить (протилежне) такому ж рішенню того ж Верховного суду в іншій справі чи справах.
Тому, для гарантування конституційного принципу доступу до суду в аспектах встановленого Статтею 3 Конституції України пріорітету прав людини і громадянина, а також принципу правової певності - вважаю, що Президент України повинен внести доповнення до процесуальних кодексів, якими забезпечити право на перегляд справи Великою палатою Верховного суду в разі виявлення протилежних, чи неоднакових, рішень Верховного суду щодо тотожних позовів чи справ в тотожних правовідносинах.
При цьому зауважую, що Європейський суд з прав людини вважає небезпечною ситуацію, коли правову невизначеність створює діяльність самого Верховного суду (незалежно від країни)