Незгода з проектом Закону № 6170 від 12.10.2021р., яким передбачено скасування окремих державних гарантій військовослужбовцям за контрактом.

Шановний, Володимир Олександрович!

Згідно пояснювальної записки, до проекту Закону № 6170 «Про внесення змін до статті 119 Кодексу законів про працю України щодо справедливого врегулювання питання виплати середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу», народні депутати від фракції «Слуга народу» пропонують не зберігати середню заробітну плату за громадянами, які прийняті на військову службу за контрактом та які виконують почесний державний обов'язок по захисту Батьківщини, оскільки це вже несправедливо, але сприятиме покращенню фінансового стану підприємств, хоча суть питання полягає у відсутності компенсацій виплат роботодавцям з Державного бюджету.
У фінансово-економічному обгрунтуваі, народними депутатами наведена статистика Державної податкової служби, стосовно кількості осіб, за якими зберігаються гарантії виплати середнього заробітку, а саме 48 637 громадян протягом 2020 року, які сплатили податки до держави з цих доходів, з яких біля 7000 осіб обраховані, як громадяни, призвані на строкову військову службу, тобто зміни мають стосуватися, більше ніж для 41 тис. військовослужбовців за контрактом.
Наведений невірний розрахунок, щодо втрат державного бюджету у випадку запровадження вказаних змін, а саме відображається:
2 839 341 – 1 168 189 = 1 150 152 тис. грн,
з яких розраховані втрати державного бюджету по податках в сумі 477 312,9 тис. грн,
але 2 839 341 – 1 168 189 = 1 671 152 тис. грн,
а з цієї податкової бази вже втрати податків становлять близько 690 000 тис.грн.
Крім того компенсація заробітної плати строковикам, згідно розрахунку незрозуміло, буде потребувати залучення чи то 1 160 094 тис.грн, чи то 1 168 189 тис. грн з державного бюджету.

Необхідно нагадати, як з'явилась, згідно трактувань народних депутатів, зазначена несправедливість:

Постановою Верховної Ради «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» від 27.01.2015р. визначено, що Україна є об’єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації.

Відповідно до Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р., особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Листа Верховного Суду України Начальникові Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України від 13.07.2018 р. за № 60-1543/0/2-18, щодо визначення тривалості особливого періоду в Україні, зазначається, що оскільки Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав, то Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє.

Абзацем дев’ятим, десятим підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 визначено, що зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба – це конституційний обов’язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов’язку, що передбачає проходження громадянами України військової
служби (добровільно чи за призовом).
З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров’я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов’язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов’язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. зі змінами, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, зокрема, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зазначені вище зміни були внесені, зокрема, до статті 119 Кодексу законів про працю України, п.1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015р., а саме:
частину третю після слів "на особливий період" доповнити словами "або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію";
доповнити частиною четвертою такого змісту:
"За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік".

Відповідно до пояснювальної записки до проекту цього Закону, нормотворці, зокрема зазначили:
Загострення соціально-політичної ситуації у східних областях України та збройна агресія Російської Федерації змусили військово-політичне керівництво держави вперше за роки незалежності провести мобілізацію і заходи переходу Збройних Сил України та інших військових формувань на штати воєнного часу. Комплектування військових частин та підрозділів проводилося громадянами України, які перебували на обліку військовозобов’язаних у військових комісаріатах. Аналіз заходів, проведених під час дії особливого періоду, свідчить, що за наявності на військовому обліку великих обсягів мобілізаційного ресурсу їх якість (військова навченість) знаходиться на низькому рівні і не забезпечує укомплектування військових формувань підготовленим особовим складом.
Метою прийняття проекту Закону є запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації тощо.
Прогноз результатів - реалізація проекту зазначеного Закону дасть можливість підвищити обороноздатність держави шляхом удосконалення порядку проходження військової служби, розширити перелік категорій громадян, які можуть бути прийняті на військову службу за контрактом, та забезпечити соціальний захист громадян, призваних на військову службу.

Тобто метою зазначених змін в законодавстві в 2015 р. було поширення соціального захисту військовослужбовців за мобілізацією на військовослужбовців за контрактом, що підвищить обороноздатність держави, але в 2021р. народні депутати вважають це несправедливістю.

Запроваджуючи такі зміни, народні депутати порушують низку правових принципів і норм:
- ст.58 Конституції України: закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Тобто, громадяни підписували контракт за визначених умов і наступні зміни не повинні порушувати їх правове становище;
- ч.3 ст.22 Конституції України, зменшуючи обсяг існуючих прав вказаних громадян;
- ст.8 Конституції України (порушуючи принцип верховенства права, позбавляючи громадян прогнозованої та передбачуваної стабільності норм права, які пов’язані з настанням конкретних юридичних наслідків, оскільки вони вільно погоджувалися на виконання державних обов’язків за сталих умов, які згодом можуть змінитися);
- ч.1 ст.12 Закону України «Про оплату праці», щодо дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці для працівників за час виконання державних обов’язків.

Наразі маємо негативну тенденцію діяльності нормотворців в цьому напрямку, наприклад підпунктом 6 пункту 2 постанови №1213 Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» від 09.12.2020р., було виключено пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який стосувався коригування середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100, чим були порушені права як багатьох військовослужбовців, які виконують державні обов'язки, так і інших поважних категорій громадян: які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо.

Пане Президент, з урахуванням викладеного, вбачаючи у Вашій особі гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, за здійснення Вами керівництва у сферах національної безпеки та оборони держави тощо,
Просимо Вас,
дати доручення, проаналізувати стан дотримання відповідності вимогам законодавства при розробці цього проекту Закону, врахувати наведені думки та сформувати об'єктивну позицію щодо доцільності вказаних змін в законодавстві за наявних умов в державі.