Функціонування в Україні інституту страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

На сьогоднішній день, склалась така правозастосовча практика в сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яка по суті нівелює існування інституту страхування цивільно-правової відповідальності в Україні.
В судовій практиці широко застосовується наступна правова позиція: з винного в спричиненні ДТП водія підлягає стягненню на користь потерпілого різниця між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими за ліміт відповідальності страховика згідно договору страхування цивільно-правової відповідальності.
Вказана правова позиція в тому числі втілена у рішеннях судів касаційної інстанції, зокрема у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №201/1431/16-ц, постанові Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі №522/538/17.
Зазначений правовий висновок ґрунтується на тлумаченні ст.1194 Цивільного кодексу України та ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у п.57 постанови від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц дійшла висновку, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Таким чином, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду не містить такої підстави для відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, як наявність різниці між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком.
Вищевикладене свідчить про відсутність на сьогоднішній день єдиної правозастосовчої практики.
Застосування описаної правової позиції призводить до покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, що суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Таке тлумачення закону призводить до незахищеності прав водіїв, які придбали поліс страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та розраховують, у випадку спричинення ними дорожньо-транспортної пригоди, на повне відшкодування страховиком завданих іншим учасникам ДТП збитків, а також до маніпуляцій з боку страхових компаній, оскільки, останні вдаються до свідомого заниження сум виплат страхового відшкодування на користь потерпілих.
Потерпілі ж внаслідок ДТП, не отримавши відшкодування завданих їм збитків від страховика винуватця в повному обсязі, вимушені звертатись з майновими вимогами до винуватців ДТП. Потерпілі по суті позбавлені можливості реалізувати своє право вимоги до страхової компанії винуватця. Суди дуже часто відмовляють у задоволенні подібних вимог потерпілих осіб до страховиків, посилаючись на ст.1194 Цивільного кодексу України, при цьому суди, відмовляючи у задоволенні вказаних вимог, усуваються від надання оцінки відповідності законодавству розрахунку страховиком суми страхового відшкодування, виплаченої потерпілому.
Описана ситуація не відповідає практиці розвинених країн, зокрема, США та Німеччини, в яких метою вказаного виду страхування є перш за все забезпечення відшкодування збитків потерпілим незалежно від матеріального становища винного в ДТП. Натомість в Україні потерпілі внаслідок ДТП вимушені, отримавши страхове відшкодування у розмірі значно меншому від реально завданих збитків, роками стягувати з винуватців ДТП в примусовому порядку завдані збитки, при чому дуже часто матеріальний стан винуватців унеможливлює виконання судових рішень про відшкодування збитків, спричинених ДТП.
З метою захисту прав учасників дорожнього руху та формування в подальшому єдиної правозастосовчої практики, прошу розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект, яким внести зміни до таких нормативно-правових актів:
1) Цивільного кодексу України – Статтю 1194 викласти в новій редакції:
Стаття 1194. Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність.
1. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При цьому розмір завданої шкоди повинен перевищувати страхову суму (ліміт відповідальності страховика), передбачену договором страхування цивільної відповідальності.
2) Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» – Статтю 29 викласти в новій редакції:
Стаття 29. Шкода, пов'язана з пошкодженням транспортного засобу
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.