№22/131028-еп

Поновлення пенсійного віку для жінок з 55 років.

Автор (ініціатор): Ратушна Тетяна Олександрівна
Дата оприлюднення: 31 грудня 2021
Звертаюсь до Президента України, як до гаранта Конституції з вимогою виконати необхідні дії, відповідно своїх повноважень, для визнання ст.26 Закону України №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" антиконституційною, та визнання її такою, що втратила чинність з наступних підстав:
1)Вищевказана стаття передбачає підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років, тобто обмеження права на соціальний захист підвищенням вікового цензу, що є неприпустимим відповідно ст.22 Основного Закону яка гарантує що “ При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.
2)Зазначена стаття передбачає поетапне збільшення пенсійного віку, що ставить в нерівні правові можливості громадян, в залежності від дати народження, що є недопустимим відповідно ст.24 Конституції України яка наголошує на тому, що “ Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.”
Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до частини першої статті 64 Основного закону України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов’язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі.
Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7).
Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
Також слід врахувати те, що Україна, ратифікувавши Європейську соціальну хартію (переглянуту) 1996 року Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" від 14 вересня 2006 року № 137-V зі змінами, взяла на себе зобов’язання з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень.
Україна є соціальна держава (стаття 1 Конституції України). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3 Основного Закону України).
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Основного Закону України).
Також слід зазначити, що до основних обов’язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Слід прийняти до уваги і те, що Україна, ратифікувавши Європейську соціальну хартію (переглянуту) 1996 року Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" від 14 вересня 2006 року № 137-V зі змінами, взяла на себе зобов’язання з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень.
Законодавець, змінюючи відносини у сфері пенсійного забезпечення з метою удосконалення соціальної політики держави шляхом перерозподілу суспільного доходу, не може убезпечити людину від зміни умов її соціального забезпечення. Зміни у цій сфері мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об’єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов’язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Додержання конституційних принципів соціальної держави обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов’язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011). Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
Таким чином, за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. На необхідності дотримання вказаних принципів наголошував Конституційний Суд України, зокрема у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
Підвищення пенсійного віку для жінок було обумовлене виключно вимогами МВФ для виділення чергового траншу кредиту. Законодавець, приводячи пенсійне законодавство у відповідність з європейськими стандартами, не спромігся спочатку привести у таку відповідність умови праці своїх громадян, систему охорони здоров'я, і лише після того як особа пропрацює 30 років в європейських умовах, встановити їй пенсійний вік у 60 років.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Партига Павло Володимирович
31 березня 2022
2.
Остапенко Александр Вікторович
31 березня 2022
3.
Литвиненко Ольга Богданівна
29 березня 2022
4.
Помазан Марина Володимирівна
29 березня 2022
5.
Кучерук Святослав Миколайович
29 березня 2022
6.
Пономаренко Наталія Вадимівна
28 березня 2022
7.
Баранцова Анастасія Миколаївна
28 березня 2022
8.
Наконечна Анастасія Василівна
28 березня 2022
9.
Гончаренко Ірина Анатоліївна
28 березня 2022
10.
Руссу Руслан Костянтинович
28 березня 2022
11.
Родічев Михайло Сергійович
28 березня 2022
12.
Писанець Андрій Сергійович
28 березня 2022
13.
Поддубна Ангеліна Андріївна
28 березня 2022
14.
Мележик Вікторія Олегівна
27 березня 2022
15.
Левко Максим Миколайович
26 березня 2022
16.
Зведрас Андрій Миколайович
25 березня 2022
17.
Білоусько Олександр Сергійович
25 березня 2022
18.
Константинова Валерія Анатоліївна
23 березня 2022
19.
Пащенко Євген Євгенович
23 березня 2022
20.
Матвіїв Юлія Ярославівна
23 березня 2022
21.
Шепель Анатолій Михайлович
22 березня 2022
22.
Калініченко Анжела Володимирівна
20 березня 2022
23.
Любомський Іван Олександрович
20 березня 2022
24.
Холодова Софія Сергіївна
19 березня 2022
25.
Малинка Олена Миколаївна
19 березня 2022
26.
Осипенко Вероніка В'ячеславівна
19 березня 2022
27.
Капроньчук Альона Олегівна
19 березня 2022
28.
Коломоєць Дарія Олегівна
19 березня 2022
29.
Брагіна Діана Сергіївна
18 березня 2022
30.
Авраменко Наталія Олександрівна
18 березня 2022
2806
голосів з 25000
необхідних
Не підтримано
Збір підписів завершено