Тема: законність карантину – відновлення конституційного ладу в Україні

Вельмишановний пане Президенте України,
гаранте додержання Конституції України,
прав і свобод людини і громадянина!

Закликаю Вас зупинити дію постанови від 11 березня 2020 року за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» Кабінету Міністрів України в усіх редакціях з мотивів явної невідповідності Конституції і одночасно звернутись до Конституційного Суду України щодо їх конституційності через таке:
1) На цей час відсутні відомості про оголошення Всесвітньою організацією охорони здоров’я пандемії у Світі; – термін «пандемія» у документах ВООЗ узагалі не використовується. Асамблея Всесвітньої організації охорони здоров’я, спеціально уповноважений орган для вирішення цього питання, жодних рішень щодо цього не ухвалювала (ст.21 Статуту /Конституції/ ВООЗ). Висловлювання деяких посадових осіб ВООЗ щодо «пандемії COVID-19» мають характер особистої думки, а скоріше – припущення;
2) Наказом МОЗ України за підписом Першого Заступника Міністра А.Семиволоса за № 521 від 25.02.2020р. всупереч інтересам служби, в порушення порядку, визначеного ч.3 ст.28 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» внесено зміну до «Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» і поставлено поряд із чумою, лепрою, холерою – COVID-19 у п.39 за відсутності хворих навіть «із підозрою» в Україні. При цьому ніде у Світі ізолят, культура COVID-19 ні до 25.02.2020р., ні на цей час не були виділені, – не здійснювалась взагалі перевірка за постулатами Коха. COVID-19 ні тоді, ні зараз не діагностувався лікарями, COVID-19 лише «визначався» із похибкою 50% ПЛР-тестами, можливість застосовування яких задля діагностики хвороб винахідник ПЛР-тестів, лауреат Нобелівської премії Kary Mullis категорично заперечував;
3) Не були дотримані положення ч.2 ст.19 Конституції України щодо обов’язку посадових осіб органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте положенням ч.3 ст.28 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлено: «Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань, умови визнання особи хворою на інфекційну хворобу або носієм збудника інфекційної хвороби, протиепідемічні і карантинні правила встановлюються в порядку, визначеному законодавством». На цей час такий порядок законодавством не встановлений. Не встановлений порядок – відсутні законні підстави внесення COVID-19 у розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» «Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб»;
4) Оскаржуваний Наказ має значення пускового механізму для розкручування істерії, свідомого поширення паніки серед населення щодо COVID-19. Відсутність COVID-19 у розділі «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» «Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» унеможливлювало введення карантину в Україні через відсутність законних підстав;
5) Оприлюднена статистична інформація Державної служби статистики України щодо кількості померлих за окремими причинами смерті. Із цієї інформації вбачається, що епідемічний поріг в Україні не був подоланий за весь час «пандемії». Зважаючи на процедуру встановлення причин смерті, похибки у тестуванні COVID-19, зважаючи на вимоги протоколу, якого дотримуються сімейні лікарі, коли пацієнти лише за «підозрою» на хворобу COVID-19 взагалі без діагностування підлягають госпіталізації до інфекційних лікарень, переобладнаних на швидку руку, де має місце масове зараження пацієнтів інфекційними хворобами, на заміну диференційованого діагностування на недиференційоване, на примушування лікарів ставити діагноз COVID-19 за будь-яких обставин у випадку відсутності соматичних ушкоджень, зважаючи на заслужену репутацію усіх попередніх державних комітетів статистики, можна обґрунтовано припустити, що від COVID-19 померло набагато менше людей, ніж про це оголошено. Якщо ніде у Світі досі не виділений ізолят COVID-19, який мав би бути еталоном, то чи існує законна підстава для посмертного епікризу «COVID-19»? Це свідчить однозначно про безпідставність та необґрунтованість названого Наказу;
6) Підготовка Наказу МОЗ України від 25.02.2020р. за № 521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» щодо визнання COVID-19 особливо небезпечною інфекційною хворобою взагалі відбувалася без залучення фахівців, не були залучені вірусологи, епідеміологи та інші фахівці. Внаслідок того, що попередні «медичні реформи» в Україні передчасно канули в Лєту, зникли спеціалізовані установи, звільнені фахівці розбрелися по Світу в пошуках роботи. Про це у доступній формі розповідає у багатьох відео за її участі український вірусолог Надія Михайлівна Жолобак, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Інституту мікробіології та вірусології; її оцінка шкідливих властивостей COVID-19 збігається із оцінками члена-кореспондента Академії наук РФ, доктора медичних наук, колишнього головного санітарного лікаря Москви Ніколая Філатова, доктора медичних наук, епідеміолога Гундарова Ігоря Олексійовича, головного пульманолога ФМБА РФ, доктора медичних наук Олександра Аверьянова, доктора медичних наук Редько Олександра Олексійовича, доктора медичних наук Шафалінова Олександра, інших неупереджених фахівців, які висвітлюють свою позицію на каналі «ДНК.відео». Проте фахівці стверджують, що у 96% населення COVID-19 протікає безсимптомно, а смертність від COVID-19 на порядок менша, ніж від грипу. Те ж саме стверджує і диригент «пандемії» Клаус Шваб у своєму опусі «COVID-19: Великая перезагрузка» в главі «Заключение». Проте медицині не відомі випадки захворювання населення на чуму, холеру, коли б ці захворювання у 96% населення протікали б безсимптомно;
7) Згідно із положенням ч.3 ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України. Щодо названої постанови положенням ч.2 ст.29 «Карантин» Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено, що питання про запровадження карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Проте подання головного державного санітарного лікаря України про встановлення карантину до цього часу не було. Розпорядженням КМУ від 11 березня 2020 року за № 229-р пан Ляшко В.К. був призначений головним державним санітарним лікарем України. Проте 10 березня 2020 року, ще не перебуваючи на передбаченій Законом посаді, пан Ляшко В.К. звернувся із «поданням» нібито головного державного санітарного лікаря України до Міністра охорони здоров’я щодо встановлення карантину, маючи лише на підставі Розпорядження КМУ від 26 лютого 2020 року за № 163-р повноваження затверджувати та підписувати передбачені законодавством документи, які належать до компетенції головного державного санітарного лікаря України в частині повноважень із епідеміологічного нагляду (спостереження). Свавільна підміна понять «головний державний санітарний лікар України» і «уповноважена особа затверджувати та підписувати передбачені законодавством документи, які належать до компетенції головного державного санітарного лікаря України в частині повноважень із епідеміологічного нагляду (спостереження)» є неприпустимою у сфері державного управління. Із таким поданням за Законом має право звертатись лише головний державний санітарний лікар України, який очолює санітарно-епідеміологічну службу України разом із науковими установами та фахівцями, які надають відповідні достовірні відомості. Проте Державна санітарно-епідеміологічна служба України була ліквідована у 2017 році і досі не відтворена. Таким чином, КМУ через свідому підміну понять, штучне створення обставин задля запровадження карантину через видання юридично не виважених розпоряджень незаконно запровадив карантин в Україні. Лише через це названа постанова є протиправною;
8) Навіть якби пан Ляшко В.К. 10 березня 2020 року був дійсно головним державним санітарним лікарем України, він не мав права звертатись із поданням головного державного санітарного лікаря України до Міністра охорони здоров’я щодо встановлення карантину. Положенням п/п й) ч.1 «Повноваження головного державного санітарного лікаря України» ст.40 чинного Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлено право головного державного санітарного лікаря України вносити центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України із пропозицією про встановлення карантину, лише у разі введення в Україні чи її окремих місцевостях режиму надзвичайного стану. Станом на 11 березня 2020 року в Україні, її окремих місцевостях Кабінет Міністрів України не оголосив і не запровадив надзвичайний стан. Не оголошений і не запроваджений надзвичайний стан досі. Таке свавілля органів державної влади вважається неприпустимим відповідно до положення ч.2 ст.19 Конституції України. Лише через це оскаржувана постанова є незаконною;
9) Слід також зважати на позицію багатостраждального Конституційного Суду України, наведену у п.3.2 Рішення від 28 серпня 2020 року за № 10-р/2020 у справі 1-14/2020(230/20).

З огляду на наведене прошу відновити конституційний лад в Україні, зупинити дію постанови від 11 березня 2020 року за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» Кабінету Міністрів України в усіх редакціях.


Із найкращими побажаннями

Мазняк Валентин