Тема культурної і історичної експансії України Росією стає дедалі болючішою і актуальною. Звідусіль лунають пропозиції про перейменування і демонтажі. Так, дерадянізація і дерусифікація країни є важливим і актуальним як ніколи процесом, але я пропоную підходити до цього процесу розумно і помірковано.
Я ніколи не забуду відео із 2014-го року, зняте в одному із сіл України, де на тлі поваленого активістами пам’ятника Леніна стоїть щиро ридаючий восьмидесятирічний чоловік і не розуміє, що взагалі відбувається. Я категорично проти такого радикалізму!
Що я пропоную?
Зробити потужну інформаційну компанію, на міському/державному рівні, яка детально пояснювала би містянам, хто така Катерина для України, чому їй не місце в Одесі, від чого ми маємо починати відлік історії нашого міста і на яких історичних постатей рівнятись.
Який в цьому сенс?
Так, це коштує значно дорожче, ніж оренда автокрана і найм бригади робочих, але це не не просто демонтаж споруди. Ми маємо справу із світоглядом, із самоідентифікацією, звичками, історичною обізнаністю і безграмотністю одночасно, із почуттями людей, із нашою єдністю, яка наразі є чи не найціннішим сурогатом, народженим в цій війні.
Ми не вороги один одному, навіть якщо зараз наші світогляди категорично не співпадають, тому мажмо лагідно ставитись один до одного і допомагати розібратися у суперечливих питаннях, а не поляризуватися.