В пункті 4 (даного законпроекту) запроваджується норма, а саме:
запровадити додаткову підставу для звільнення працівника - неможливість забезпечувати працівникові умови праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи зазначеним працівником виробничі, організаційні, технічні потужності, засоби виробництва або майно власника або уповноваженого ним органу знищені в результаті бойових дій, а також ввести особливу процедуру вивільнення таких працівників.
Дана норма надає право, особливо держаним підприємствам, організаціям, звільнити працівника за п.1 ст. 40 КЗпП, без дотримань положення викладекного в частині 2 ст. 40 КЗпП, ст. 33 КЗпП.
Даним правом вже почали користуватися державні організації, які розташовувалися в місті Маріуполь до початоку війни.
На даний час склалася ситуація, що працівники, які виїхали з м. Маріуполь та тимчасово розташувалися по всій території України (прошу замітити люди не пішли на співпрацю з окупантими, залишилися без майна та житла) тимчасово не працюють у звязку з проведенням організайно-штатаних змін в організації, попадають під скорочення за п.1 ст. 40 КЗпП, без дотримань положення викладекного в абзаці 2 ст. 40 КЗпП, ст. 33 КЗпП.
Рахую, що в особливу процедуру вивільнення таких працівників необхідно прописати норму:
заборонити, роботодавцю державних форм власності, звільняти працівників які виїхали з окупованих територій, є ВПО, втратили житло, рідних та інші причини (обставини), які принесла війна, без їх згоди;
забовязати роботодавця державних форм власності, виконати повністю положення частини 2 ст. 40 КЗпП, ст. 33 КЗпП, ст. 42 КЗпП, ст. 49^2 КЗпП, до повного працевлаштування.