Спілкуючись українською мовою, ми сприймаємо її на слух. 90% інформації людина сприймає візуально. Ми не бачимо української мови, вона не має свого графічного обличчя, наша мова, це мова у "кокошнику", зображується тим шрифтом що і мова агресора, шрифтом який започаткував Петро І, так званий "ґражданскій шріфт" для російської мови. Українська мова, може зображуватись своїм національним шрифтом "Рутенія", над яким 40 років працював і удосконалював Василь Чебаник. Шрифт є одним із символів державності. Ми можемо не знати прапора якоїсь держави, але по стилістиці шрифта бачити що це за держава, чи то Індія, Чи Туреччина, чи Німеччина зі своєю готикою.
Тому надважливо щоб саме зараз, в час війни, коли Росія пішла повномасштабним наступом, змінити обличчя своєї мови. Щоб нас впізнавали в лице, а не лише на слух.Щоб нас визнавали як державу яка відбулась і з нами рахувались. Бо ми народ який заслуговує на волю, мати власні державні символи: тризуб, синьо-жовтий прапор та мову, яка повинна мати своє красиве солов'їне звучання та українське обличчя.