Прийняти загальнодержавний ‘Закон про деколонізацію України’

Підписанти цієї петиції вимагають створення загальнодержавного ‘Закон про деколонізацію України’ щоб позбутись усіх таких пам’ятників знищенню України. Цей закон має прибрати з Українського культурного простору радянське та імперське минуле, час згадати наших культурних та політичних діячів та вшанувати їх, час відроджувати нашу культуру, наші пісні, наші книги, наші вірші, наших філософів. Досить толерувати у себе культуру загарбників які зневажають нас, сміються над нами, вбивають нас, грабують нас.


Покоління за покоління в центрі Європи системно знищують найсміливіших, які несуть на прапорі свободу, братерство, любов. Де наш Дюк Еллінгтон? Де наш Френк Сінатра? Ніде. Розстріляли. Одним патроном у скроню, поставивши поряд. Де наш великий історичний сімейний бізнес на кілька поколінь? Де всесвітньо відомі митці? Де світові винахідники? Все забрали. Повмирали з голоду. А що залишилось привласнили собі та паразитують на тому.
Ми не відмовляємось від історії, але пам’ятники та назви вулиць це не історія, це честь та пошана. Місцеві ради скомпроментовані відвертими українофобами які ненавидять країну в якій живуть, місцеві мери ховають у себе паспорти інших держав(іноді навіть російські) чи можемо ми покладатися на них у питаннях зміцнення нашої держави? Ми вимагаємо на загальнодержавному рівні:

- Звільнити українські міста від культурних маркерів російського колоніалізму, в Україні не має бути пам’ятників та вулиць названих на честь людей що прославляли діяння Росії та зневажали Україну
- Звільнити Український культурний та медійний простір від російського впливу.
- Популяризувати Українську історію на загальнодержавному та місцевих рівнях, час згадати всіх страчених та забутих героїв України, пам’ятники мають стояти на їх честь а не на честь катів України
- Відкрито оголосити курс на відмову від колоніальної спадщини, Україна має зробити заяву що ми не Росія, ми не є одним народом з росіянами, ніколи не були та ніколи не будемо
- Криміналізувати заперечення усіх актів геноциду українського народу як тих що скоювались Російською Імперією та Радянським Союзом у минулому так і тих що скоюються Російською Федерацією зараз


Сьогодні наша держава у черговий раз виборює свою незалежність. Це не перша війна яку Росія веде проти нас, і можливо, що вона не буде останньою. Для того щоб перемогти у цій війні та у наступних, щоб відстояти свою державність та незалежність ми маємо не ігнорувати жоден фронт. Нажаль дуже багато людей ніяк не можуть до кінця зрозуміти причини та сутність цієї війни, вони не знають на достатньому історії України, вони збиті з пантелику російськими наративами, але правда очевидна та ясна як білий день – це колоніальна війна. Сторіччями Росія знищувала українську культуру, український народ, вбивала наших письменників, поетів, митців, науковців та привласнювала собі їх праці та здобутки, а замість вбитих наших вони приносили своїх та ставили тут пам’ятники своїм діячами, як маркери культурного кордону.


Росія закріпачила нас, Росія забороняла нашу мову, Росія вбивала нас, катувала нас, відбирала наші домівки. Коли пав Радянський Союз чи покаялись вони у своїх діяннях? Чи визнали вони свої злочини та вибачилися за них? Ні, вони відкрито глузували з нас всі роки нашої незалежності, жалкуючи лише про те що їх методи були недостатньо ефективні та вони не змогли знищити нашу ідентичність до кінця. Всі останні 30 років Росія як держава дегуманізувала українців, росіяни розповідали на державному рівні що українці це насправді ‘недоросіяни, російські молодші брати які забулися та загубилися’, сміялися з нашої державності. Оголошуючи нам війни президент Росії у своїх промовах перекрутив нашу історії, відкрито відмовив нам у державності та закликав до знищення України. У цей час в українських містах все ще стояли пам’ятники Петру І, Леніну, червонії армії яка вбивала, катувала та гвалтувала нас. У цей час в українських містах виростали нові пам’ятники Катерині ІІ та Суворову. Скільки ще таких пам’ятників стоїть в Україні?


Пам’ятник - це не історія, пам’ятник - це символ пошани. Чи ми не маємо гідності, щоб на площах українських міст стояли пам’ятники вбивцям українців. Там де стоять російські пам’ятники там мають намір стояти російські віська, бо вони очікують що їм там будуть раді, бо вони бачать ці маркери як запрошення. У кожному окупованому місті росіяни повалюють наші пам’ятники та ставлять своїх ідолів, а там де вони не можуть дотягнутись вони знищують їх артилерією як знищили музей Сковороди.


Кожен пам’ятник російському культурному та політичному діячу це ляпас кожному українцю, це зневага до кожного страченого та забутого українського поета та борця за незалежність, це зневага до кожного нашого воїна що склав голову у боротьбі за нашу свободу. Досить жартів та загравань з російської культурою, ми маємо відстояти свої культурні кордони.
Україна це не провінція Російської імперії це самостійна, міцна держава зі сторіччями власної історії, ми маємо гучно оголосити на весь світ про це. Кожен українець та кожен іноземець має усвідомити та запам’ятати що ми не росіяни і ми не можемо мати з ними нічого спільного,