Зміна риторики гімну України з пригніченої на сильну і стабільну Україну.

Гімн[1] (дав.-гр. ὕμνος; hýmnos — похвальна пісня), також сла́вень[2][3] — урочиста пісня, яка має вихваляти та прославляти кого-небудь або що-небудь (первісно «божество»).

У нинішньому світському значенні — це урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, який вживається здебільшого як символ держави (нарівні з іншими атрибутами: прапором, гербом тощо).

155 років тому вперше прозвучала пісня, яка сьогодні є нашим державним гімном. 10 березня 1865 року в Перемишлі з нагоди відзначення роковин смерті Тараса Шевченка на урочистому концерті вперше виконано “Ще не вмерла Україна”.

Історія нашого гімну бере свій початок з 1862-го. Тоді поет та етнограф Павло Чубинський написав однойменний вірш, що ліг в основу гімну, а композитор Михайло Вербицький пізніше написав музику до неї. Ця пісня лунала під час проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР і вона ж стала офіційним гімном Карпатської України.

З 1992 року пісня “Ще не вмерла Україна” стала національним гімном, що прописано і в Конституції. Однак чимало людей (і християн зокрема) ставлять під сумнів доречність її використання саме як офіційного гімну через образ України в пригнобленні та боротьбі, який передав Чубинський.

Пісня, безперечно, потужна і свого часу відображала пробудження в поневоленій Україні. В ХІХ столітті співати чи декламувати вірш про свободу України – це, насамперед, революційний і сміливий крок. Ця ж пісня була традиційним співом в роки Української революції і Громадянської війни; її співали повстанці УПА та українські дисиденти в СРСР.

Хоча український гімн має дуже потужну силу і його слова цілком передають стан української боротьби минулих століть, проте ці ж слова мають досить журливий і навіть депресивний характер. Постає питання: чи варто в незалежній Україні, що має нарешті утвердитися в своїй суверенності, розвиватися і міцніти, щоразу проголошувати слова “Ще не вмерла Україна(и)?”

Звичайно, це питання дискусійне. Для більшості з нас слова Чубинського назавжди залишаться в серці, бо з цією піснею на устах українці виборювали незалежність в роки радянської окупації, захищали свободу й цілісність України під час Революції Гідності та продовжують відстоювати цілісність в ході багаторічної Російської агресії. Однак постійна боротьба і утвердження незалежності мають рано чи пізно скінчитися, щоб постала сильна й стабільна Україна, про яку вже ніхто не скаже, що вона помирає.

Не можна забувати, що слова мають величезну силу. Словом Господь створив світ і про силу слів Він звіщає нам у Біблії: “Смерть та життя у владі язика” (Притчі 18:21), “…зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений. (Матвія 12:37). Чи не знайдеться українська пісня, що проголошуватиме світліші та оптимістичні настрої на майбутнє (наприклад, “Боже великий, єдиний, Нам Україну храни …” або ще інша якась)?

Наша державна символіка має повною мірою відображати наші прагнення. Якою ми хочемо бачити Україну: у вічній боротьбі за існування чи сильну й квітучу, чиї сусіди не сміють ставити під сумнів її кордони? А отже слід не забувати: з того, що ми проголошуємо сьогодні буде побудоване наше завтра.

Слава Україні!