Повернення до Кримінального Кодексу статей за образу і наклеп

З початком активного користування соціальними мережами та доступністю для публіки неперевіреної інформації з неї все легше псувати репутацію людям брехнею.

Кожна людина може відкрито писати будь-що на будь-кого без жодного підтвердження написаного, що нищить людині репутацію, псує життя, бізнес, але кари за такі речі немає.

У статті 3 Конституції України, зокрема, зафіксовано: «Людина, її життя та здоров'я, честь та гідність… визнаються найвищою соціальною цінністю». Враховуючи, що Конституція України — це Основний Закон української держави, і решта всіх законодавчих актів України має суворо відповідати їй і всім ідеям, у ній закріпленим. Іншими словами, цей конституційний припис передбачає необхідність встановлення щодо згаданих цінностей відповідних ефективних гарантій державного захисту.

Як уже зазначалося вище, такі гарантії можуть з'явитися лише після запровадження спеціальних нормативних положень про відповідальність за посягання на зазначені цінності до чинного кримінального закону. Тільки в цьому випадку можливе забезпечення адекватної правової охорони як самої людини, так і її основних прав.

Що ж виходить насправді? Насправді виходить, що проголошене найвищою соціальною цінністю гідність людини опинилося поза сфери кримінально-правової охорони, як і людська честь. Більше того, декриміналізувавши наклеп і образу, український законодавець порушив одне з правил, покладене в основу доцільності встановлюваної кримінально-правової заборони, про яку нами вже неодноразово говорилося раніше. Тим самим було створено фактичну неузгодженість між згаданим конституційним розпорядженням та змістом кримінальної політики у розглянутій частині.

Виведення з кримінально-правового поля таких суспільно небезпечних діянь, як образа та наклеп, не тільки не виправдане духом часу, а й дуже необачно. З багатьох причин складно безапеляційно констатувати мотиви такого законодавчого вчинку, проте можна припустити, що таким чином український парламентар вирішив,

по-перше, гуманізувати кримінальний закон, а, по-друге, нейтралізувати засоби впливу кримінальної політики на концепцію доцільності закріплення повної свободи слова, що швидко поширюється в українському суспільстві. Можливо, такий підхід і можна виправдати ідеєю вдосконалення етичних принципів і стандартів в Україні, однак, як показує аналіз, результат, що вийшов, навряд чи відповідає духу і принципам права.