Розглянути такий варіант податкової реформи.

Сучасне оподаткування викликає почуття несправедливості та недовіру у суспільства. Існуюча система оподаткування дуже складна, заплутана, пестрить пільгами “для своїх” і це вигідно чиновникам особисто, але не державі і не громадянам, яким система має обов’язок служити. Штучно ускладнена система потрібна брехливим чиновникам для власного збагачення на хабарах, і ще адмініструванні заплутаних законів — роздуття держапарату, якому з часом теж хочеться «легких грошей». Тому, що простіша система — тим менша корупція. Не можна оподатковувати доходи громадян двічі: вперше при отриманні доходу, а вдруге при витрачанні цих вже обкладених податком раніше коштів, коли купуєш товари, недарма кажуть що ПДВ – це податок на внутрішнього споживача. Потрібно видалити ПДВ і відмовитися від джерела корупції у поверненні експортного ПДВ. Теж стосується юр.осіб: підприємство додало вартості до свого продукту, сплатило з цієї операції ПДВ, а після цього має повторно сплатити податок на прибуток. А хіба податок з доданої вартості не є тим самим сенсом обкладення прибутку? Зрозуміло, треба відмінити всі інші податки і податковий кодекс. Податок з юр.особи має бути один, бо втручатися скільки юр.особа отримала прибутку — несправедливо. Держава ж не вираховує скільки заробила родина у своєму домашньому бюджеті – це особисте / комерційна таємниця. Стягується ПДФО, ЄСВ, ВЗ але не з прибутку, а з “оберту / виторгу”. Так чому держава вважає що має моральне право лізти у інтимне життя юр.особи і вимагати розкриття кількості здобутого прибутку? Тут завжди буде більш компетентний власник бізнесу, а не податковий інспектор, завжди буде конфлікт, завжди бізнес намагатиметься зекономити на видатках, а податкова інколи небезпідставно вважатиме що її дурять і намагатиметься накласти штрафи або стягнути податки додатково, навіть порушуючи існуючі закони і вигадуючі нові. Один розумний і справедливий принцип необхідно застосовувати до всіх подібних задач. Фіз.особа сплачує податок з валового доходу, так має робити і юр.особа — податок сплачувати з валового доходу, а скільки бізнесмен поніс витрат — це вже справа і комерційна таємниця підприємства і нікого не обходить (якщо видатки перевищуватимуть виторг, бізнесмен і сам це зрозуміє і вживе необхідних на свій розсуд заходів).
Податок має стати один для всіх за прямолінійним принципом "продаєш – платиш", отримав кошти – сплатив “вхідний податок”. Не має значення: праця, послуга, товар, благодійна допомога, подарунок або спадок, однаково звідки надходять кошти – всередині країни чи з-за кордону. Для всіх резидентів і нерезидентів України, які отримують кошти на території України, для всіх без виключень, без пільг, без вільних зон. Розмір вхідного податку стає одного єдиного розміру 5%. Тут треба науковий висновок щодо величини податку, можливо баланс справедливості і забезпечення функціонування держави може бути знайдений на іншому рівні, але необхідно прийняти принцип єдиної справедливості для всіх і закріпити його на десятиліття. У разі такої системи оподаткування зникає джерело одвічного конфлікту держави і громадянина, зникає потреба в бухгалтерії і податковій. Стає зрозуміло, що всі рівні і роблять рівний внесок в забезпечення Держави.
Треба аби банки і будь-які інші фінансові установи які здійснюють послуги в посередництві обміну фінансовими цінностями на території України (пайпал, бінанс, вестерн юніон і т.і., надалі «фінустанови») автоматично списували вхідний податок з усіх вхідних платежів [власнику рахунку] одразу при зарахуванні. Фінустановам залишити можливість заробітку у розмірі не більшому за 0,2% (також необхідно уточнювати, можливо 0,25% або 0,5% — потрібно найти баланс справедливої оплати послуг посередництва фінустановою) — на таку суму знижується перерахування податку до держбюджету. Механіка утримання і сплати податку фінустановою має бути регламентована у конкретному розмірі часу (1 хвилина або кілька секунд, наскільки швидко електронні системи здатні опрацювати вхідний платіж, відрахувати свою комісію і податок на користь держави, і зробити решту доступною для розпоряджання клієнта).
Таким чином, стають непотрібні ніякі звітності, позбавлені сенсу строки сплати податків, адже вони будуть сплачені одразу при надходженні на рахунки. Зникає сенс в податковій інспекції, зникає купа претензій держави до громадян у зв’язку з різними поглядами на тлумачення податкового законодавства. Залишиться автоматизувати нагляд над фінансовими потоками фінустанов і коректності перерахування ними податку до держбюджету, а це може зробити одна єдина програма. Все стає дуже просто: один вхідний податок з будь-якого зарахування на р/р юр.особи або фіз.особи, з будь-якого надходження на картки / електронні гаманці фіз.осіб. Всі обміни грошима мають вважатися заробітком, як воно в основному і є, і має бути сплачений один податок, і перераховує його автоматично фінустанова в якій відбулася транзакція зарахування коштів. Тут необхідно уточнити: будь-яке перерахування коштів на рахунок будь-якої особи обкладати вхідним податком, незалежно звідки надходження: з р/р юр.особи, благодійної організації, прямого родича чи з електронного гаманця у валюті від іншої фіз.особи — все це отримання коштів оподатковується вхідним податком. Не обкладати вхідним податком тільки перерахування в межах однієї фінустанови всередині України в межах різних рахунків одного власника. Заборонити спільні рахунки — рахунки можуть бути тільки особисті, навіть якщо батьки дають кошти дітям — це оподатковуваний дохід дитини. Надходження коштів за продажі товарів, послуг за кордон, отримання будь-яких допомог із-за кордону, інвестицій прирівнюються до того самого отримання коштів усередині України і з них стягується один вхідний податок. Будь-які купівлі товарів або послуг за кордоном мають стати вільними, неоподатковуваними, тому що не можна двічі стягувати податки з одних і тих же коштів.
Треба дозволити вільний і необмежений обіг коштів у будь-яких виглядах: іноземні валюти, електронні гроші, криптовалюти, цінні папери і т.ін., держава має контролювати тільки роботу фінустанов і коректність стягнення і перерахування ними вхідного податку до держбюджету. Громадянин має право на свій розсуд розпоряджатися своєю власністю у будь-якому вигляді, хоч долларами, хоч нехай акціями нетфлікс чи біткоінами оплачує за нерухомість або піцу, а перерахування податку державі — обов‘язок фінустанови через яку здійснюється розрахунок. Обіг готівки контролювати дуже складно, а самостійне декларування завжди спірне питання, тому готівковий обіг не намагатися оподатковувати, але прагнути кількість готівки в обігу знизити до 0. Для цього треба припинити видачу готівки з кас фінустанов — тільки прийом, а за кілька років взагалі відмовитися від касових послуг, а іноземну готівку приймати через термінали.
Щодо недобросовісного експорту окремими “бізнесменами” природних викопних ресурсів за заниженою вартістю з метою мінімізації “прибутку на папері” і мінімізації сплати податків. Ця проблема виникла через непрозорий “хитрий” податковий кодекс. Зробити цей бізнес прозорим можна, зобов'язавши платити ренту на корисні копалини з прив'язкою до середньоденної ціни даного ресурсу на всіх світових біржах за звітний період (наприклад квартал). Розмір ренти з видобувного ресурсу прийняти, приміром, 40% від ціни ресурсу * кількість добутого ресурсу. Якщо власник не згоден – перехід добувного підприємства назад у державну власність і пошук нового покупця на міжнародному ринку (все одно з 1991 р все що було – крадіжка активів у держави – жодного добувного підприємства бізнес не збудував за власний кошт). Природні викопні ресурси це власність всього народу, а не окремих “талановитих громадян”.