№22/171140-еп

Відзначення сержанта Шинкаренка Ярослава Сергійовича найвищою державною нагородою «Герой України»

Автор (ініціатор): В'юнік Вікторія Юріївна
Дата оприлюднення: 23 листопада 2022
Сержант Ярослав Шинкаренко, позивний “Ярик”, розвідник, 22 роки, Народний Герой України.

Родом з Київщини, з родини військових. На російсько-українській війні — з 2017 року.

У жовтні 2020-го отримав звання Народного Героя України за врятовані людські життя.

Ті події відбувалися 10 березня 2020 року. Під час планового об'їзду позицій “Ярик” перебував за кермом машини командира розвідувального загону. По авто ворог здійснив постріл із ПТУРа. Ярослав прорахував траєкторію польоту ракети, зманеврував та зміг уникнути попадання ракети, врятувавши життя командиру і зберігши неушкодженим автомобіль.

У той самий час іншою ракетою ворог вразив вантажний автомобіль, в якому знаходилося десять (!) бійців підрозділу. Ярослав, не розгубившись, кинувся рятувати та евакуювати поранених з прострілюваної зони для надання медичної допомоги. Завдяки мужності та рішучості молодого бійця вдалося уникнути більшого числа людських жертв.

Чотири роки він був на війні в складі 131-го окремого розвідувального батальйону. Згодом звільнився із Збройних Сил, але 24 лютого о 8 ранку був у військкоматі. Його розподілили в 72-гу окрему механізовану бригаду ЗСУ імені Чорних Запорожців. Cтав командиром відділення розвідувальної роти. Підрозділ брав участь у боях на Київщині, під Броварами.

В селі Плоске група “Ярика” потрапила під масований артилерійський обстріл в оточенні. Шинкаренко, єдиний серед всієї групи мав бойовий досвід і вивів з оточення 8 осіб, а потім повернувся по ще одну групу, і також вивів її.

“Потім був Ірпінь, Горенка, Димер, де він так само вправно і вміло воював і допомагав побратимам. А потім та ж Київщина, але під кордоном з Білоруссю. Поліське… Бойове патрулювання на автомобілі… Він був за кермом, їх було 4. Наїхав на ворожу міну ТМ своїм колесом і прийняв весь удар на себе… Він один загинув на місці”, — розповіла про загибель свого сина мама військового Олена Кукла.

Це було 19 квітня — “Ярик” підірвався на ворожій міні. Матір поховала сина та нині є волонтером,яка намагається забезпечити усім необхідним підрозділи які звертаються до неї по допомогу.

Маємо мати стільки ж сили і впертості жити й працювати далі на перемогу, як і всі матері України, котрі втратили дітей на фронті. Наша перемога буде з гірким присмаком — і саме тому ми маємо наблизити її якомога швидше.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Поліщук Валерія Олександрівна
23 лютого 2023
2.
Дунаєва Оксана Сергіївна
23 лютого 2023
3.
Васильків Юстина Іванівна
23 лютого 2023
4.
Діденко Тетяна Юріївна
23 лютого 2023
5.
Андрєєва Вікторія Юріївна
23 лютого 2023
6.
Антоненко Назарій Васильович
23 лютого 2023
7.
Андрійчук Андрій Юрійович
23 лютого 2023
8.
Колісник Катерина Олегівна
23 лютого 2023
9.
Ніжарадзе Наталія Михайлівна
23 лютого 2023
10.
Комарницька Анастасія-Христина Василівна
23 лютого 2023
11.
Кощавець Юлія Володимирівна
23 лютого 2023
12.
Кушнір Анна Костянтинівна
23 лютого 2023
13.
Пашкевич Ксенія Андріївна
23 лютого 2023
14.
Салівон Анастасія Анатоліївна
23 лютого 2023
15.
Сосна Юлія Олексіївна
23 лютого 2023
16.
Поліщук Наталія Михайлівна
23 лютого 2023
17.
Рєпко Артем Сергійович
23 лютого 2023
18.
Савойло Тетяна Вікторівна
23 лютого 2023
19.
Руда Лілія Михайлівна
23 лютого 2023
20.
Новосьолова Дар'я Ігорівна
23 лютого 2023
21.
Балаж Вікторія Володимирівна
23 лютого 2023
22.
Конопада Софія Ростиславівна
23 лютого 2023
23.
Пантус Юлія Володимирівна
23 лютого 2023
24.
Рицька Аліна Олександрівна
23 лютого 2023
25.
Омельченко Анна Юріївна
23 лютого 2023
26.
Клименко Олександр Васильович
23 лютого 2023
27.
Кулик Єлизавета Андріївна
23 лютого 2023
28.
Сіркович Вікторія Степанівна
23 лютого 2023
29.
Кришталь Ганна Анатоліївна
23 лютого 2023
30.
Пономарьова Марина Олександрівна
23 лютого 2023
9567
голосів з 25000
необхідних
Не підтримано
Збір підписів завершено