Сержант Ярослав Шинкаренко, позивний “Ярик”, розвідник, 22 роки, Народний Герой України.
Родом з Київщини, з родини військових. На російсько-українській війні — з 2017 року.
У жовтні 2020-го отримав звання Народного Героя України за врятовані людські життя.
Ті події відбувалися 10 березня 2020 року. Під час планового об'їзду позицій “Ярик” перебував за кермом машини командира розвідувального загону. По авто ворог здійснив постріл із ПТУРа. Ярослав прорахував траєкторію польоту ракети, зманеврував та зміг уникнути попадання ракети, врятувавши життя командиру і зберігши неушкодженим автомобіль.
У той самий час іншою ракетою ворог вразив вантажний автомобіль, в якому знаходилося десять (!) бійців підрозділу. Ярослав, не розгубившись, кинувся рятувати та евакуювати поранених з прострілюваної зони для надання медичної допомоги. Завдяки мужності та рішучості молодого бійця вдалося уникнути більшого числа людських жертв.
Чотири роки він був на війні в складі 131-го окремого розвідувального батальйону. Згодом звільнився із Збройних Сил, але 24 лютого о 8 ранку був у військкоматі. Його розподілили в 72-гу окрему механізовану бригаду ЗСУ імені Чорних Запорожців. Cтав командиром відділення розвідувальної роти. Підрозділ брав участь у боях на Київщині, під Броварами.
В селі Плоске група “Ярика” потрапила під масований артилерійський обстріл в оточенні. Шинкаренко, єдиний серед всієї групи мав бойовий досвід і вивів з оточення 8 осіб, а потім повернувся по ще одну групу, і також вивів її.
“Потім був Ірпінь, Горенка, Димер, де він так само вправно і вміло воював і допомагав побратимам. А потім та ж Київщина, але під кордоном з Білоруссю. Поліське… Бойове патрулювання на автомобілі… Він був за кермом, їх було 4. Наїхав на ворожу міну ТМ своїм колесом і прийняв весь удар на себе… Він один загинув на місці”, — розповіла про загибель свого сина мама військового Олена Кукла.
Це було 19 квітня — “Ярик” підірвався на ворожій міні. Матір поховала сина та нині є волонтером,яка намагається забезпечити усім необхідним підрозділи які звертаються до неї по допомогу.
Маємо мати стільки ж сили і впертості жити й працювати далі на перемогу, як і всі матері України, котрі втратили дітей на фронті. Наша перемога буде з гірким присмаком — і саме тому ми маємо наблизити її якомога швидше.