Весь тягар втрат та втручання в роботу засобів обліку окремих громадян з метою зменшення споживання послуги покладається іноді на одну людину, у моєму випадку пенсіонерку. Наприклад, 3 листопада я встановила у квартирі лічильник і спожила 2 куби води. Але мені крім цих 2 кубів необхідно оплатити ще понад 18 тис грн. різниці між індивідуальними лічильниками в комерційним, оскільки тільки у мене 2 дні у листопаді не було лічильника. Крім того у вересні мені донарахували 3,6 тис.грн різниці, а у жовтня 1,5 тис.
Грн. Цей закон нівелює соціальну справедливість, і надає можливість надавачам послуг скласти руки і не працювати с ЖЕО щодо внутрішньобудинкових втрат води та з окремими споживачами, які втручаються у роботу лічильників і фактично крадуть послуги. Я думаю треба надати стимул надавачам послуг вирішувати ці питання не за рахунок ні в чому не винного населення, а шляхом удосконалення обліку обсягів надання послуг та співпраці з обслуговуючими організаціями щодо втрат тепла або води.
Тобто у воєнний час нараховують великі кошти, у моєму випадку 23 тис. Грн, понад спожиту послугу, коли життя і так фінансово нелегке дивлячись на інфляцію.
Тобто водоканали і без війни чинять гіноцид українського народу завдяки зазначеному вище необдуманому, антинародному закону.