Про розробку та затвердження ліцензійних умов на виробництво та ремонт всіх видів зброї приватними компаніями.

Ми помітно відстаємо від московитів по дронах, попри те, що могли б їх суттєво випереджати. Про важке озброєння - то в нас свого майже нічого не виробляється і за 8 років війни не побудовано жодного патронного заводу.
Війна переходить у затяжну фазу, коли значна частина запасів уже витрачена і виграє той, хто мобілізує більше ресурсів і краще забезпечить фронт.
Фактично новий фронт відкривається в тилу – фронт промисловий, фронт виробничий.
Агресор успішно рухається в цьому напрямі і випереджає нас. Як випереджав, утім, і раніше. У повномасштабну війну 24 лютого Москва вступила з кількома тисячами «Орланів» у війську, Україна – з кількома десятками здебільшого гірших за параметрами безпілотників, котрі швидко втратила протягом бойових дій.
Нині прогрес рухається вперед – на жаль, в основному в РФ. Безпілотники все більше стають засобом ураження. Росіяни масово застосовують усім відомі вироби з Ірану, «Шахеди», і розпочинають масове використання ударних безпілотників власного виробництва, зокрема «Ланцетів».
На жаль, з українського боку ситуація з безпілотниками далі настільки ж ганебна, наскільки вона була на початку передбаченого масованого вторгнення. 95% роботи розвідки здійснюється дронами а) цивільними, б) купленими за рахунок волонтерів.
Решта – це 50 на 50 іноземна допомога і кволі потуги вітчизняних виробників забезпечити фронт бортами.
Це все один великий провал українськими держструктурами завдання забезпечити власну армію безпілотниками.
По-перше, українські солдати наражаються на надмірну небезпеку, бо користуються непристосованою для війни продукцією. І гинуть, калічаться.
Чого варта лише категорична неготовність Міноборони масово забезпечити військо виносними антенними комплексами, котрі дозволять пілотам цивільних дронів працювати з укриття, що особливо актуально зараз, коли більше немає можливості ховатися в зеленці.
По-друге, купляючи дорогу продукцію китайського виробництва, ми нераціонально використовуємо дорогоцінні народні кошти, бо втрачаємо альтернативу фінансувати вітчизняне виробництво набагато безпечніших і ефективніших апаратів, зі самого початку спроєктованих для війни.
Що по виробництву/ремонту військової зброї і озброєння? Всі ці дрони, багі, турелі та інша народна творчість, яка допомогає обороні, але традиційно є об'єктом кримінальних переслідувань з боку поліції і СБУ.
На питання до Мін'юсту і Державної регуляторної служби: А ЯКИМИ Ж ЗАКОНАМИ ПЕРЕДБАЧЕНІ ЛІЦЕНЗІЇ на виробництво/ремонт військової зброї і озброєння.
Мінюст відповідає, що мали б бути передбачені ЗУ "Про ліцензування видів господарської діяльності", але пропустили цей вид діяльності.
А ДРС відповідає, що і ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" теж не поширюється на такий вид діяльності.
Здавалося б: бери і працюй, виробляй, ремонтуй, все як заповідала ст. 42 Конституцію (дозволено будь який бізнес, що не обмежений ЗАКОНОМ).
Але ніт, в Україні ще поки Традиція сильніша за Закон. Можна не порушувати жоден писаний Закон, а вважатися правопорушником по ст. 263 і 263-1 КК.
І звісно ті виробники. що працюють в Україні і в тому числі завод Байрактак - то все під “дахом” спецслужб, або слуг народу.
Вимагаю від президента дати доручення Прем’єру - розробити ліцензійні умови виробництва та ремонту всіх видів: легкого, важкого та надважкого озброєння; зброї, боєприпасів, ракет; всіх видів дронів, бойових літаків та гелікоптерів, зеніток, гармат, підводних човнів; усіх видів вибухівки та набоїв та будь - яких інших засобів військового ураження ворога, які підпадають під поняття зброя приватним виробникам.
За основу пропоную взяти модель з розвинених країн, США або Велика Британія буде норм.