Шановний Пане Президенте! Я, молодший сержант Завершинський Іван Едуардович командир загиблого воїна, старшого солдата Едуарда Анатолійовича Лобова , прошу присвоїти йому почесне звання Героя України (посмертно)

Едуард Анатолійович Лобов народився 1 грудня 1988 року у м. Вільнюсе. Білорус, білоруський політичний діяч, співголова "Молодого фронту", політв'язень Білорусі, в'язень совісті, білоруський доброволець, який воював за незалежність України, воїн ЗСУ.
Виріс у Мінську, закінчив середню школу № 219 і професійно-технічне училище № 38 за спеціальністю "Технічна експлуатація контрольно-вимірювальних приладів". З дитинства мріяв стати військовим, пов'язати своє життя з армією. Проходив строкову службу в 103-й окремій гвардійській повітряно-десантній бригаді в 2009-2010. Проходячи строкову службу в білоруській армії, Едуард дійшов висновків, що білоруська армія повинна бути національною, а не філією російської армії, служити народу, а не режиму Лукашенка. Саме тому після закінчення строкової служби Едуард не залишився служити за контрактом, а спрямував свою діяльність на боротьбу проти режиму Лукашенка.
Едуард Лобов був затриманий у Мінську 18 грудня 2010 року. Його звинуватили в хуліганстві - нібито він, разом із соратником, бив перехожих. Едуард Лобов провини не визнав, і заявив, що це була провокація спецслужб напередодні президентських виборів. 24 березня 2011 року суддя Московського району міста Мінська Олена Шилько засудила Лобова за статтею "Особливо злісне хуліганство" на 4 роки колонії посиленого режиму. Відбував покарання в колонії № 22 "Вовчі нори" в Івацевицькому районі. Тричі відмовився писати прохання на ім'я Лукашенка з проханням про дострокове звільнення. На свободу вийшов повністю відбувши строк покарання.
У 2015 році, після порушення чергової кримінальної справи, Едуарду Лобову довелося покинути Білорусь. Він міг жити в Литві, здобути вищу освіту в Польщі, стати лідером білоруської молоді. Але він твердо вирішив, що поїде добровольцем в Україну. Як говорив Едуард в одному з інтерв'ю, "В Україну я приїхав воювати за свободу українців. Попутно навчитися воювати, щоб застосувати ці навички в обороні Білорусі". Едуард вважав, що українці і білоруси практично один народ, зі схожою історією, з одними і тими ж проблемами, що в Білорусі, що в Україні, з одним і тим же ворогом.
З літа 2015 року брав участь як доброволець у захисті України від російської збройної агресії. У 2017 році, коли в українську армію дозволили набирати іноземців, підписав на три роки контракт із 8-м окремим полком спеціального призначення в Хмельницькому. Влітку 2020 року підписав контракт із 72-ю механізованою бригадою "Чорних запорожців".
Не можна не згадати про те, що Едуарду Лобову, попри те, що він із 2015 року захищав незалежність України, йому було відмовлено в отриманні українського громадянства. Головною причиною відмови стало те, що паспорт Едуарда Лобова перебуває в базі Міжнародної організації кримінальної поліції (Interpol) і був недійсним. У вільний час Едуарду доводилося їздити до Києва, щоб вирішити питання зі статусом і легалізацією, а потім він їхав на фронт.
Злочинний режим Лукашенка всіляко намагався помститися Едуарду Лобову, тільки тому, що справжній воїн захищав Україну. Саме тому ім'я Едуарда було в базі інтерполу, саме тому сім'я піддавалася регулярним репресіям у Білорусі, саме тому сім'я Едуарда була змушена залишити рідну домівку та переїхати до Польщі.
Едуард Лобов пройшов підготовку в спецназі в Україні. Закінчив "курс основних бойових навичок" у 2019 році. Перед війною закінчив курси на NLAW і Javelin. У боях він діяв грамотно, рішуче і сміливо. На війні був стрільцем із гранатомета і стрільцем переносного протитанкового комплексу Javelin. У своєму останньому бою Едуард Лобов своїми діями врятував моє життя. Росіяни висадили десант недалеко від наших позицій. Едуард вийшов з окопу, і спокійно одиночними пострілами з автомата розстріляв усіх ворогів. Саме ці дії дозволили евакуювати мене з поля бою.
Смертельне поранення Едуард Лобов отримав від влучання осколка танкового снаряда коли стріляв по ворожому танку з Javelin. Це був ближній бій і екстрено евакуювати Едуарда з поля бою не було можливості.
Варто зазначити, що за час усієї служби Едуард Лобов показав себе як сумлінний воїн. Завжди прагнув підвищити свої навички, проходив додаткові курси. Ще добровольцем на Донбасі він отримав три нагороди. Едуард брав участь в обороні Києва, Чернігова, Бахмута, Вугледара. Отримав за це 4 травня 2022 року нагороду "За взірцевість у військовій службі" III-го ступеня. Раніше Едуард Лобов був нагороджений медаллю ветерана війни та "КОЗАЦЬКИЙ ХРЕСТ" ІІІ-го ступеня.
Едуард Лобов вступив на заочне відділення на психолога. Мріяв зустрітися з сім'єю, матір він востаннє бачив 2019 року, мріяв отримати українське громадянство, мріяв збудувати дім, завести сім'ю. Але він назавжди залишиться молодою людиною, яка ціною свого життя зупиняла російське зло.
Вважаю, що Едуард Лобов, який від початку російської агресії захищав Незалежність України та життя мирних мешканців, заслуговує отримати українське громадянство та найвищу державну нагороду - Герої України.
Герої не вмирають.
Слава Україні
Жыве Беларусь