Шановний пане Президенте!
Прошу розглянути Вас петицію про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України Овчаренко Юрію Олександровичу 05.08.1979 р.н., уродженцю м. Долина, що розташоване на Івано-Франківщині.
24 лютого 2022 року, дізнавшись, що почалась війна, Юрій один з перших поповнив ряди Збройних Сил України на Долинщині. Захищав державу в складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади в одних з найгарячіших точках оборонної лінії фронту. Мав звання старшого сержанта, головного сержанта – командира кулеметного відділення, кулеметного взводу, стрілецької роти, стрілецького батальйону.
Разом з побратимами боронив Донеччину від загарбників, в населених пунктах Зайцеве, Яковлівка, Краснополівка – околицях Бахмуту та Соледару. Виконував бойові завдання віддано, героїчно пліч-о-пліч з побратимами відбивав штурми ворогів, не боячись віддати життя за Батьківщину. Влітку тримав оборону селища Зайцеве, де отримав контузію голови та черепно-мозкову травму. Це сталося під час одного з штурмів противника, коли Юрій закриваючи своїм тілом побратима, потрапив під завали від потрапляння снаряду.
Самотужки разом з побратимом, якого ніс на своїх плечах добрався до ближньої позиції Збройних Сил України. Після потрапив в госпіталь, лікарі додатково виявили тромбоз ніг, тому на реабілітації він переніс операції на обидві ноги. Незважаючи на травми, уже 3 грудня Юрій повернувся на нульові позиції до побратимів.
На останньому бойовому завданні, рятуючи життя пораненого побратима під час стрілецького бою, отримав численні кульові поранення, одне з них – стало смертельним. Юрій, мій батько, загинув 7 січня, востаннє він мені написав, що боронить Батьківщину заради мене та світлого майбутнього України. Він завжди вірив у нашу Перемогу та не шкодував про свій вибір піти на фронт, він казав нам: “Я все роблю правильно”.
Після смерті батька, я отримала численні повідомлення та дзвінки від побратимів, вони розказували, що бився він мужньо, і стояв до останнього. За їхніми словами, вони втратили вірного друга та воїна, який ніколи не залишав їх у біді.
Я пишаюся своїм татом і хочу, щоб увесь світ дізнався про його відвагу та безстрашність, він віддав найцінніше, що мав – своє життя. Ця людина, безумовно, заслуговує статусу Героя України, вічної пам’яті та пошани. Овчаренко Юрій зробив все задля нашої Перемоги, тепер ми маємо робити все, щоб вшанувати його подвиг.
Світла пам’ять усім героям, які поклали життя за майбутнє України! Слава Україні! Героям Слава!