Прошу розглянути петицію про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю Збройних сил України-старшому лейтенанту 140 ОРБМП Мартинюку Владиславу Володимировичу, 05 жовтня 1998 року народження.
Владислав народився у м. Новомосковськ , що на Дніпропетровщині. Все своє дитинство мешкав у мальовничому військовому містечку Черкаське. Мабуть , саме тому, й мріяв зі шкільних років стати військовим морським піхотинцем. Після школи, йдучи на зустріч своїй мрії, вступив до військової академії м. Одеса, яку у 2020 році закінчив з відзнакою та золотою медаллю.
3 2020 року служив у 140 ОРБМП , був інструктором з повітряно-десантної підготовки та заступником командира роти. З серпня 2021 року перебував у зоні АТО. Мав у своєму арсеналі понад 40-к стрибків з парашутом. За зразкову службу у ЗСУ був нагороджений численними грамотами та медалями.
З 24 лютого 2022 року перебував на першій лінії зіткнення та стримував наступ ворога у Донецькій області.
У березні 2022 року разом з побратимами евакуйовував цивільне населення з н.п. .Зачатівка та наближених до нього населених пунктів Донецької області.
09 березня 2022 року отримав перше своє тяжке поранення. У нього були прострелені щоки, кулею вибито зуби та розірвано язик, численні уламки потрапили у носову порожнину, які й за допомогою кількох тяжких операцій не змогли дістати лікарі. Після кількох місяців реабілітації повернувся на передову, та вже у червні, під час виконання чергового бойового завдання ,після артобстрілу, отримав травму ноги . Трохи підлікувавшись-Владислав знову повернувся до своїх побратимів на нульову позицію.
13 жовтня 2022 року поблизу н.п. Торське Донецької області, старший лейтенант Мартинюк Владислав Володимирович , героїчно загинув під час виконання бойового завдання.
Владислав був сміливим ,мужнім, веселим, життєрадісним ,цілеспрямованим та виваженим. Він ніколи ні на що не скаржився .Мав авторитет серед побратимів та друзів , любив та вмів жартувати. Він був справжнiм професiйним вiйськовим бойовим офiцером, чудово розбирався у всьому, що стосується армії та війни, від спорядження до стрибків с парашутом та тактики. Мав добре справжнє серце. Був опорою та підтримкою для матусі. До нього тягнулися люди. Він завжди приходив на допомогу. Мав багато планів на життя ,які, на превеликий жаль, так і не встиг реалізувати.
Він віддав своє життя ,щоб ми жили у вільній і незалежній Україні .
Захищав Україну ,ціною власного життя.
У Владислава залишилася матуся та сестра.