Про необхідність прийняття заходів із врятування виноробної галузі, та декриміналізацію приватного виноробства.

Я хотів би звернути увагу на занедбаний стан у виноробній галузі України, на її фатальні перспективи якщо не вжити заходiв з її врятування.
Україні пощастило бути учасником клубу з близько 30 держав світу, де виноробство можливе. Проте в чинному законодавчому полі, галузь розвиватися не буде, що легко підтверджується наступними фактами:
- В Україні, не можна нарахувати на ринку навіть двадцяти виробників. Це менше ніж у будь-якому селі, якоїсь з виноробних країн Європи;
- майже всі українські виробники виробляють продукцію НЕ високої якості, і мають лише одну конкурентну перевагу перед імпортом – це ціна.
- сьогодні в Україні, освіта та наука у сфері виноробства – мертва.
- Навчальні заклади випускають спеціалістів, яких ще вчать за підручниками 60-70-х років минулого століття. Ця «маса спеціалістів» не знаходять роботу за спеціальністю, а ті поодинокі господарства яки є, запрошують iноземних спеціалістів;
- виробництво устаткування для виноробної галузі та техніки для виноградарства дорівнює майже нулю;
- робота у сільській місцевості на виноробних підприємствах для молоді не виглядає привабливо, а ті одиниці, які все ж таки хочуть професійно займатися виноробством, їдуть з України.

В чому причини такого стану речей?
У нерозумній регулюючій політиці держави у цій галузі. Коли у всьому світі локомотивом місцевого виноробства є невеликі приватні господарства, яких тисячі у кожній виноробній країні, в Україні ж вони де-факто заборонені.
Неможливість їх появи зумовлена такими факторами:
- Фактичним зрівнянням приватного виноробства до кримінального злочину.
Теоретично винороб може виготовляти вино для власного споживання. Фактичного до нього прийдуть органи правопорядку і заведуть кримінальну справу навіть за самим фактом спроби виноробства (це зараз те, що відбувається зі мною). І хоча теоретично законодавство якби не забороняє приватне виноробство, а практично, доведеться доказувати, що ти не злочинець.
- Складністю (а фактично, неможливістю) проходження усіх бюрократичних процедур для отримання усіх дозвільних документів.
Базою регулювання виноробства в Україні є стара радянська спадщина. Багато документів, прийняті ще у 80-х роках минулого століття, у Радянському Союзі. В той час, коли не тільки не можна було думати про приватні виноробні, але й взагалі була заборонена приватна власність на засоби виробництва. І такі документи діють в Україні і зараз!
- Високою вартістю необхідних ліцензій.
Дійсна вартість у 500 тис грн. в рік за ліцензію на оптову торгівлю алкоголем (а фактично, без неї винороб не має права розлити вино у пляшки), є загороджувальною мірою. Тобто, якщо винороб, який має 2 гектари виноградника і виготовляє 10 тисяч пляшок вина на рік, то для нього така ліцензійна частка складе 50 грн з кожної пляшки. При цьому, аналогічний за розміром імпортний виробник цілком може бути представлений на нашому ринку!
Саме велика кількість маленьких господарств формують винну культуру у всіх розвинених винних країнах. Вони є предметом гордості громадян за своє село, свій регіон, країну. В Україні ж такі господарства відсутні як клас.

Мої пропозиції:
- Декриміналізувати виноробство, шляхом виведення вин (хоча б українського походження) із підакцизних товарів, і регулювати цю галузь не як алкогольну продукцію, а як продукт переробки сільгосподарчої продукції;
- розподілити регулювання вина та інших алкогольних напоїв. Внести зміни у закони та підзаконні акти, що регулюють галузь, так, щоб демонополізувати галузь та дати поштовх до створення нових виноробних господарств.
- Відмінити загороджувальні ліцензії;
- вже зараз наблизити винне регулювання до норм та правил ЄС;
-створити простий, виконуваний для невеликих господарств, механізм реєстрації виноробних господарств.
З надією бути почутим, Євген Шнейдеріс, виноробня «Бейкуш».