Шановний пане Президенте, прошу Вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю НГУ, майору Пугачу Ігорю Олександровичу.

Шановний пане Президенте України!

Прошу Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Національної гвардії України – заступнику командира 3-го батальйону оперативного призначення військової частини 3017 Східного оперативно-тактичного з’єднання Національної гвардії України – майору Пугачу Ігорю Олександровичу.
Пугач Ігор Олександрович народився 13 грудня 1979 р. у м. Кременчук Полтавської області. Середню школу закінчив у с. Пришиб, Кременчуцького району. Після строкової служби прийняв рішення пов’язати своє життя з Національною гвардією України і з 1999 року служив у військовій частині 3059 Національної гвардії України, що дислокується у місті Кременчук, де пройшов шлях від прапорщика до майора. Неодноразово був відзначений грамотами та подяками командування.
Майор Пугач І.О. (позивний «Вовк») мав за плечима не одне бойове відрядження. Починаючи з 2014 року багато разів був у відрядженнях з зоні проведення АТО на Сході нашої країни – фактично, по 180 діб на рік.
Головним своїм завданням майор вважав захист правопорядку та територіальної цілісності своєї Батьківщини, а також – збереження життя і здоров’я особового складу. Тому неписаним лозунгом Ігоря Пугача були слова: «Якщо стане вибір: жити мені чи бійцям – я готовий загинути, аби тільки уціліли мої хлопці».
Про те, що майор Пугач гідно виконував свій військовий обов’язок, свідчать не тільки спогади його однополчан, а й нагороди.
Наприкінці 2021 року майора Пугача було переведено до військової частини 3017 НГУ, за власним бажанням. Так що з перших годин російського вторгнення він стояв на захисті Харкова. Вже 26 лютого 2022 року, майор Пугач з бійцями затримали десантно-розвідувальну групу ворога: був захоплений автомобіль, велика кількість зброї, документів і, звичайно ж, самі незвані «гості».
Важко було неймовірно: у березні морози на Харківщині були до мінус 17-20 градусів, землю не вкопати, вода замерзає. А потім почало розтавати – грязюка, мокро, одяг і взуття не просихали по декілька днів. І безперервні обстріли, і тривожні звістки…
Друзі Ігоря згадують, що він, незважаючи на погодні та, головне, фронтові проблеми, завжди був спокійний, бадьорий, жартував, підтримував усіх, хто був поряд і нагадував, що ми обов’язково переможемо, інакше і бути не може – там, за спиною, наші сім’ї: батьки, дружини, діти, кохані. Він буквально рвався у бій з окупантами. Наші бійці по черзі групами ходили на завдання за лінію зіткнення, поближче до ворожих позицій.
21 червня 2022 р. почалися безперевні сутички з кадирівцями, які тривали кілька днів. 26 червня Ігор вивів свій підрозділ на перепочинок. Однополчани розповідали, що всі прийшли страшенно втомлені, у Ігоря аж очі позападали і обличчя посіріло під засмагою, розірвана у декількох місцях форма стояла коробом, вся у білих плямах солі.
Подзвонив додому і, хоча завжди оберігав своїх рідних від жорстких подробиць, цього разу не втримався і сказав: «Утомився як ніколи, ледве ноги тримають. Ну ми їм дали!.. Можеш мною пишатися. І нічого не бійся, ми їх не пропустимо! Хлопці зубами гризтимуть, якщо раптом патрони закінчаться!»
А 27 червня сталася трагедія в торговому центрі «Амстор» у Кременчуці. Майор Пугач сприйняв це, як свою особисту справу. І сказав, що піде на завдання з черговою групою. Його намагалися відмовити: «Ти щойно повернувся, відпочинь, це ж не остання робота, встигнеш». На це Ігор твердо відповів: «Ти не розумієш? Я повинен відплатити їм за «Амстор». Там в обідню перерву могла бути моя дружина. Туди могла після репетиції у Палаці культури забігти з подружками моя донька. Це зовсім поряд з автовокзалом – туди могла приїхати моя мати! А я їм казав, щоб не боялися… І потім – я знаю тут всі стежки і проходи, вивчив їхні повадки, я потрібен!» Ніхто не зважився йому заперечити.
28 червня 2022 року підрозділ, очолюваний майором Пугачем, виконував розвідку боєм біля села Дементіївка, Дергачівського району, Харківської області. В ході запеклої сутички його бійці знищили близько взводу живої сили противника, танк, три БМП і два бронетранспортери, один з яких на особистому рахунку майора. Вже потім з’ясувалося, що, окрім кадирівців, проти нацгвардійців там діяли підрозділи морської піхоти 200-ї спеціальної бригади рф. Гвардійці під командуванням Пугача буквально розмітали противника.
Вороги відкотилися, але відповіли потужним артилерійським обстрілом. Декілька ворожих снарядів влучили прямо у місце розташування групи нацгвардійців, забравши життя декількох наших захисників. Майор Пугач отримав тяжку вибухову травму, несумісну з життям, від якої помер на місці. Ось так: ще секунду назад вони були живі, а потім вибух – і все.
Його поховали у закритій труні. Батьки, дружина і діти не змогли подарувати йому останній поцілунок, востаннє погладити сильну і надійну татову руку, кинути останній погляд на рідне обличчя…
Ігор Олександрович Пугач віддав своє життя за те, щоб ми могли жити у вільній та незалежній країні. Він з честю і до кінця виконав офіцерський і громадянський обов’язок по захисту країни та до останнього подиху був вірним присязі, своєму народу, своїй Вітчизні.
Двоє його дітей залишилися сиротами; найбільша дорогоцінність його сина – татків кашкет; донька пішла отримувати атестат про закінчення школи у татовій білій парадній сорочці, хоч вона їй завелика. Ось так батько побував на її першому дорослому святі.
Наша втрата непоправна. Єдине, що втішає – через 15 місяців повномасштабного вторгнення Харківщина – це Україна, і в цьому є заслуга і майора Пугача.
Кавалер ордена Богдана Хмельницького III ступеня майор Ігор Олександрович Пугач справжній герой і заслуговує на найвищу Державну нагороду – звання Героя України.
Вічна пам'ять і вдячність усім, хто віддав своє життя за Україну!
Прошу всіх підтримати моє звернення.