Присвоєння звання Героя України (посмертно) Маркову Руслану Валерійовичу солдату 3 роти, 156 батальйону в/ч А7322

Шановний пане президент України!
Прошу Вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) солдату, стрілцю 3 роти, 156 батальйону в/ч А7322 Маркову Руслану Валерійовичу 29.12.1974 р. н., який пішов на захист територіальної цілісності України і до останнього подиху захищав свою Батьківщину та на превеликий жаль, загинув 24.01.2023р. в Донецькій області.

Марков Руслан Валерійович повернувся з-за кордону де був професійним тілоохоронцем, мав великий міжнародний досвід служби у різних гарячих точках планети. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно пішов захищати нашу Батьківщину, ділився особистим професійним досвідом з особовим складом, з хлопцями, які раніше не приймали участь ні в бойових діях, ані проходили строкової служби.
Солдатське звання не зупинило патріота України, Руслан мав чітко визначені пріоритети, мав свою непохитну думку, неймовірну сміливість, жертовність і холодний розум.
У квітні 2022 року брав участь у обороні міста Попасна в Луганської обл., проявив себе справжнім лідером, стратегом і професіоналом у військовій справі. Взяв на себе відповідальність і повноваження командира роти, взводу та відділення, чим досягнув успіху по виконанню бойового завдання роти.
Особисто неодноразово проводив евакуації з оточення, виводив поранених чим зберіг життя всього особового складу до завершення операції по обороні міста, організовував оборону, логістику та звʼязок.

«Марк», так всі побратими називали Руслана, був прикладом для всіх без виключення, його знали і поважали всі командири починаючи з командиру взводу і до командира 118 бригади.
Попри отриману контузію, поранену ногу та отруєння невідомим газом продовжував керувати особовим складом і виконувати бойове завдання аж до його завершення.
Після лікування, операції і реабілітації повернувся в стрій. Згодом вирушив в Донецьку область задля виконання нового бойового завдання в якості кулеметника де, напревеликий жаль, у січні 2023 року загинув під час російських обстрілів позицій.
Марков Руслан Валерійович це зразок справжнього українця, патріота, батька, чоловіка, побратима, друга, приклад для будь-якого військового. Він назавжди залишився люблячим чоловіком, єдиним сином, справжнім другом і побратимом.
“Марк” був справжнім воїном, людиною слова, людиною мужності, зразком незламності та міцності духу, зробив все аби зупинити терористів росіян. Він часто говорив « їх потрібно зупинити там в Луганську, Донецьку, щоб вони не прийшли в наш дім, не зробили Ірпінь та Бучу в нашому місті»

Руслан також був відомий і тим, що був одним із будівничих Свято-Троїцького собору в м.Черкаси, любив читати, смачно готувати, був затятим рибалкою, не боявся ніякої роботи, бо був майстром на всі руки.
Наш Герой із честю виконував обов'язок щодо захисту держави і до останнього подиху залишався вірним українському народу та Україні. Захищаючи наші життя та всієї України, віддавши найцінніше — своє.

Зважаючи на все, вище викладене, прошу надати Маркову Руслану Валерійовичу звання Героя України (посмертно).
Петиція написана спільно з врятованими бійцями 156 батальйону, мною бойовим медиком 3 роти Дорошенко Русланом Сергійовичем (мене особисто також врятував «Марк»).

Ми всі йому завдячуємо життям.

Вічна пам’ять справжньому Герою!