Просимо присвоїти звання Герой України ( посмертно) військовослужбовцю, сержанту 503-го окремого батальйону морської піхоти, Терентьєву Максиму Станіславовичу.

Шановний Пане Президенте, просимо Вас розглянути петицію щодо присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю Збройних сил України, сержанта 3-го зенітного артилерійського відділення, зенітно артилерійського взводу 503-го окремого батальйону морської піхоти, Терентьєву Максиму Станіславовичу ( 06.01.1989 р. н).

ТЕРЕНТЬЄВ МАКСИМ СТАНІСЛАВОВИЧ- 06.01.1989 р.н.
Народився у місті Запоріжжя, Запорізької області. Згодом переїхав з батьками до села Матвіївка, Запорізького району.
Навчався у Матвіївському ЗНВК «Всесвіт». Після закінчення школи вступив до металургійного ліцею де здобув професію прокатника металу. Пройшов строкову службу у 2008-2009 роках у складі 25 Січеславської ДШБ м. Гвардійськ., Дніпропетровської обл. Отримав звання сержант. Справжній десантник, сильний, стійкий, вольовий, відважний. Тричі здійснював стрибки з парашутом.
Після служби працював за фахом на Заводі Запоріжсталь, і завжди був шанованим працівником. Він був душею свого колективу.
Він працював у обжимному цеху, оператором стану гарячої прокатки. Найбільше подобалось-це командна робота.
Згодом його перевели працювати на пульт керування станом.
Він виріс дуже працьовитим і працелюбним хлопцем, бо таким виховали його батьки. Він завжди був вмотивованим, сильним та сміливим.
Він ніколи не відмовляв у допомозі, брався і за складні задачі. Завжди боровся за правду і справедливість , честь і гідність! Він був опорою для батьків та коханої, завжди поруч. Завжди всі його чекали вдома.
Він був для кожного з нас особливою і важливою ЛЮДИНОЮ!
Чуйний, надійний, вірний, сімейний, веселий, сміливий, добродушний, щедрий, ладен впоратися з будь - яким завданням, не вибагливий, розсудливий, чесний з усіма!

У 2022 році з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну, вступив до лав ЗСУ, виконував завдання в складі 503 го окремого батальйону морської піхоти на Донецькому напрямку в найгарячіших точках. Загинув 30.06.2022 у бою під час виконання завдання потрапивши групою під артелерійський обстріл під м. Авдіївка, Донецької обл.. Отримав осколкове поранення голови, несумісне з життям.
«Мені болить душа, за Україну! Маємо бути тут! Будемо жити…»- казав Максим. На його рахунку чимало успішних атак ворога. Він завжди виконував всі накази командира. Віддав найцінніше- своє життя..
Нагороджено ордином |||ступеня «За Мужність» ( посмертно).
Він не розповідав багато по телефону із зрозумілих причин, але рідні чекали кожного дня на дзвінок або смс де він писав «Норм».
Після початку війни вдома на нього чекали кохана та батьки, друзі та рідні, але Максим вірно служив державі і у відпустку так і не прийшов жодного разу.
Дуже хотів з коханою народити первістка, але не встиг…
Він був надзвичайно сильною людиною. Мріяв стати професійним військовим. Здавалося що, він може витримати будь що, будь яке випробування!
Максиму було 33 роки.
27 червня 2022 року востаннє подзвонив щоб привітати бабусю з днем народженням та дружину з річницею весілля, а вже через три дні Максим загинув…

Люблячий син, чоловік, онук, зять, племінник, друг…Відважний, нескорений, найкращий..

Герої не вмирають!!!
Памятаємо!