Про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордену «Золота Зірка» старшому лейтенанту Володимиру Дмитровичу Сірому, командиру взводу оперативного призначення, 14-ї бригади оперативного призначення, позивний «ВОВК»

Шановний Пане Президенте!

Зважаючи на підтримку земляків, товаришів по службі, прошу Вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) з удостоєнням ордену «Золота Зірка» військовослужбовцю Національної гвардії України, старшому лейтенанту Сірому Володимиру Дмитровичу, 1996 р.н., уродженцю с. Пиріжна, Одеської області.

Загибель людини великої честі і совісті, яка користувалася беззаперечним авторитетом у всіх, хто з ним стикався, - велика втрата не лише для його рідних, а й для усього суспільства. Адже від початку своєї служби він завжди керувався принципами гуманності, людяності, самопожертви задля блага України.

Володимир Дмитрович після закінчення школи вступив на Херсонський факультет Одеського державного університету внутрішніх справ. Провчився рік і зрозумів, що його покликання бути військовим. Залишив навчання та повернувся додому. Отримав повістку і пішов на строкову службу до лав НГУ. Згодом підписав контракт. Вступив до Національної академії Національної гвардії України. Був старшиною курсу.
Після випуску був направлений на службу у 8-й полк оперативного призначення імені Івана Богуна НГУ, який у 2022 році був переформований у 14-ту бригаду оперативного призначення. Там Володимир обіймав посаду командира взводу оперативного призначення на бронетранспортерах. Згодом разом із підрозділом виконував бойові завдання на території ООС. Воював на Луганщині. Користувався авторитетом у бойових побратимів.
В момент повномасштабного російського вторгнення офіцер продовжував боронити Луганщину від окупантів. Брав участь у боях за Сєвєродонецьк, Сіверськ, Білогорівку.

Володимир був справедливою і дуже доброю людиною. Неодноразово рятував життя бійців своїм умінням швидко приймати важливі рішення. З першого до останнього дня Вовк провів на бойових позиціях, показуючи себе як справжній лідер і командир, допомагаючи підрозділам, які були поруч, включаючи іноземні, відбивав атаки ворога. Допомагав евакуйовувати поранених і надавав медичну допомогу.

Під час нападу на завод «Азот» в м. Сєвєродонецьк завдяки вмілому командуванню і правильним розрахункам, лейтенанту Сірому вдалося не лише врятувати свій взвод, а й вивести з-під обстрілів близько 130 осіб з числа цивільного населення. Зараз ці люди завдячують Вовку своїм життям.

До звання офіцера ставився з великою відповідальністю, постійно мотивував своїх бійців, здебільшого власним прикладом, показував своїми вчинками любов до Батьківщини.

11 вересня 2022 року Сірий Володимир Дмитрович разом зі своїм підрозділом готувався до штурму в с. Білогорівка. Вовк вів колону БТРів і вони довгий час успішно «тиснули» ворога. Разом з побратимами мужньо приймали бій, але наїхавши на міну, підірвались. Члени екіпажу отримали важкі поранення, а лейтенант Сірий у цьому запеклому бою віддав найдорожче – своє життя.

Побратими, які були поруч з ним, говорять, що лейтенант Сірий був не просто командиром, а й братом для кожного. Він назавжди залишиться пам’яті людей, як справжній командир, друг, брат, люблячий чоловік, найкращий син своїх батьків.

Життєвий шлях та впевнені дії, спрямовані на оборону рідної країни, людська позиція та вчинки по порятунку військових та цивільних, заслуговують на найвищу державну відзнаку – Герой України.

Посмертно старший лейтенант Сірий нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У Володимира залишились рідні та 23-річна дружина, яка після загибелі чоловіка, мобілізувалась до ЗСУ і, в пам’ять про позицію чоловіка, робить усе можливе для Перемоги України.