Присвоєння звання Героя України (посмертно) лейтенанту Задерей Денису Руслановичу, командира ДШР 505 батальону 37 ОБрМорської Піхоти.

Шановний Пане Президенте!

Прошу Вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Героя України командирові десантно-штурмової роти 505 батальону 37 ОБрМорської піхоти Задерей Денису Руслановичу 09.02.2002 р.н. посмертно.

Денис народився на Волині і мав дуже тяжку долю : у дитинстві його покинули рідні батьки, неодноразово хлопця брали на виховання прийомні родини, але теж з часом повертали. Денис не зламався, він був сильним і мужнім хлопчиком. Коли Денису виповнилося 5 років, його забрали на виховання достойна та любляча сім’я з с.Прип‘ять. Хлопець з дитинства мріяв бути військовим прийомні батьки не перешкоджали йому, а навпаки усіляк допомагали досягти мети. Закінчивши навчання у школі, у віці 15 років вступив до Одеського військово-морського ліцею, по закінченню якого, не на хвилину не розмірковуючи пішов далі на навчання до Військової академії м. Одеси (спеціалізація «Морська піхота»). У 2022 році Денис перервав навчання і як справжній військовий і патріот пішов боронити нашу країну в найгарячіших точках. Згодом повернувся та закінчив навчання в академії. Незважаючи на важку травму ноги і довготривале лікування, 21 лютого 2023 року Денис отримав свої омріяні зірочки та заповітне військове звання «Лейтенант».
21.02.23р його призначили командиром десантно-штурмового взводу та відправили до Польщі, де він зі своїми побратимами удосконалював свої навички. Повернувшись до України, він старанно виконував свої завдання, був дуже відповідальним та розумним воїном, за що його і було підвищено до посади командира роти 07.04.23р. Згодом їх новостворений 505 окремий батальйон морської піхоти 37 окремої бригади морської піхоти вирушив на Донецьке направлення.

05.06.23р. Денис загинув, прийнявши свій останній бій на Донеччині (с. Новодонецьке).
Його побратими зазначили,що він був справжнім воїном, він залишався «ВІРНИМ ЗАВЖДИ СВОЇЙ СПРАВІ», був морським піхотинцем до мозку кісток. Був справжнім офіцером, котрий ніколи не полишав свою роту на полі бою, хоч, як відомо, командири мають вести управління нам відстані. Денис контролював усе зблизька, пліч о пліч із своїми солдатами, яких постійно підтримував.
Власним життям врятував життя своїх побратимів. КОМАНДИР РОТИ, пане президенте, займався євакуацією своїх людей, сам не встигнувши спуститись до бліндажу, коли стався прильот. Внаслідок мінометного обстрілу від мінно-вибухової травми Денису розірвало бік та, як зазначили в морзі, розірвало серце.
Пане Президенте, це не просто серце….Це сердечко завзятого воїна, який хотів жити у вільній країні, який поліг за своїх людей, це моє рідне сердечко, котре я зустріла та покохала на все своє життя. Це серце, яке мріяло створити сім’ю та мати дочку і сина. Це серце, без якого не можуть жити його мама та батько. Це серце, без якого так тяжко братику і сестричкам… Це серце, яке зараз гниє в тій землі, за яку боровся Денис.
Прошу Вас, шановний Пане Президенте, присвоїти Задерей Денису Руслановичу, звання Героя України (посмертно ). Аби хоч якось втішити згорьовані і розбиті серця рідних і близьких. Щоб усі знали, що Денис загинув героєм і не дарма поклав своє життя за мир і справедливість у цьому світі. Заздалегідь дякую і сподіваюся на Ваше справедливе і правильне рішення. З повагою кохана Дениса, Вероніка Ніколенко.