Присвоєння почесного звання «Герой України» (посмертно) військовослужбовцю ЗСУ, в.о. командира роти 65 механізованої бригади СОЛОДАНЮКУ ОЛЕКСІЮ ЮРІЙОВИЧУ, що розпочав свій шлях боротьби за Україну ще з часів Революції Гідності, а з початком великої війни добровільно мобілізувався до війська та став зразковим командиром. Більше року перебував на першій лінії оборони та проводив наступальні дії. Героїчно загинув 23.08.2023, взявши на себе ризики, зберіг життя особового складу.

Просимо президента, Зеленського Володимира Олександровича, присвоїти почесне звання Герой України (посмертно) відважному Воїнові, в.о командира роти 65 механізованої бригади Солоданюку Олексію Юрійовичу, 05.09.1996 р.н., жителю с.Склименці, Черкаської області. Олексій почав шлях боротьби за Україну ще з часів Революції Гідності, будучи першокурсником, а з перших днів великої війни добровільно мобілізувався до лав ЗСУ, став зразковим командиром та прикладом для побратимів. Героїчно загинув 23.08.2023 р., зберігши життя особового складу під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Роботине, Запорізької області.

Пристрастю всього його життя була військова справа. За словами батька: «Любив так Україну, що мені ще треба в нього повчитися такої любові». Мріяв вступити до Національної академії прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького, однак тодішня система освіти та хабарництво не дозволили йому втілити це в реальність.
Самостійно продовжував вивчати різні види озброєння, в тому числі і сучасного, порівнював тактику ведення бойових дій різних армій.

У 2014 році, будучи першокурсником, брав участь у Революції Гідності, де отримав травму під час розгрому студентів «беркутівцями».
З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого лишився в Києві та одразу пішов до військкомату добровольцем. На хвилювання батьків пояснив: «Тату, хто як не я? Я їх в селі чекати не буду. Це не та нація, яку можна пустити і якій можна довіряти. При цій нації розвитку в України немає, майбутнього немає, майбутнє України європейське». Щоденно приходив під військкомат з речима та чекав поки його мобілізують до лав ЗСУ.

Після навчання, в кінці квітня потрапив до 65 МБр 1 батальйону 1 роти на посаду заступника командира роти по озброєнню. З початку липня 2023 року зайняв посаду виконуючого обовʼязки командира роти.
За словами головного сержанта роти Віктора Кальчeва: «Будучи одним з наймолодших офіцерів ніколи не був позаду, а навпаки завжди був попереду. Знайшов спільну мову з усіма військовими та мав авторитет у цілій роті і не тільки. Під кінець червня 2022 року потрапив на Запорізький напрямок, з того часу та до останніх днів був на першій лінії оборони. Завжди знаходився з особовим складом і допомагав не лише як офіцер, а і працював як солдат, копаючи окопи для захисту підрозділу. На деяких ділянках перебував за 400 метрів від ворожих позицій, але це його ніколи не лякало і він завжди ходив між позиціями, щоб дізнатися потреби хлопців, хоча у його обовʼязки це не входило.
Був дуже сміливим та відповідальним.
Якщо ми проводили наступальні дії він завжди був одним з перших. За це його поважали всі, хто його знав, не лише у роті, але й у цілому батальйоні. Нам було за честь з ним зустрітися та служити. Він був найкращим командиром і другом для багатьох. Від імені командування роти подали рапорт на присвоєння Солоданюку Олексію почесного звання Героя України».

Виконував бойові завдання, наступальні дії у районі населених пунктів Нестернянка, Пологи, Роботине та ін. Будучи на першій лінії оборони більше року, проявляв ініціативу на завдання пов’язані з підвищеним ризиком для життя. Запам’ятався дуже хоробрим та відважним, людиною високих моральних цінностей, став прикладом для особового складу.

Олексій прагнув будувати нову армію, відходячи від радянських стереотипів, з гідністю виконував свою роботу. Планував продовжувати службу в Збройних Силах України.
Був тим командиром, що завжди йшов у бій разом з солдатами та цінував кожне життя.
За словами побратимів: «Якщо ми знали, що на штурм нас веде Олексій, ми навіть не питали куди, ми були впевнені, що він нас заведе і ми всі повернемось. Перед тим як послати кудись людей завжди виходив першим на розвідку місцевості, був справедливим. Рвався в бій навіть на ті бойові завдання, які були не під силу підрозділу».

Коли мама запитувала про поранених або про втрати після наступальних дій, відповідав: «Мамо, одне життя - це вже велика втрата. Ми стоїмо проти монстра у якого більший людський ресурс, нам треба дуже цінувати людей».
Олексій постійно оберігав особовий склад, думав на три кроки вперед, відстоював його перед командуванням коли бачив, що помилки попередніх планувань не враховані.
Він мислив стратегічно, постійно вчився та прораховував все до найменших деталей, розробляв різні плани операцій. У разі неготовності групи до виконання бойового завдання, мав сміливість прийти до вищого командування та відстояти своїх людей, при цьому послідовно обгрунтувавши своє позицію.
Він оберігав побратимів, але не зберіг себе.

21 серпня виконував бойове завдання поблизу села Роботине, Запорізької області. Мав завести групу та повернутися на місце базування, але пішов з ними на завдання і сказав, що буде разом зі своїми людьми. 23 серпня, щоб не ризикувати життям побратимів, визвався сам вийти зустріти групу закріплення, що погано орієнтувалася на місцевості. По дорозі його помітив ворожий дрон, намагаючись вийти з поля зору, щоб не видати маршрут та укриття побратимів, приблизно о 7.15 ранку натрапив на ворожу міну від якої загинув моментально.
Врятував життя цілої групи.
Олексій до кінця залишився вірним присязі, віддав найцінніше - своє життя за нашу незалежність.
Для нього Україна дійсно була понад усе.

Наша держава втратила людину нового покоління, нової України, яку він так хотів будувати. Він прагнув викорінювати радянські стереотипи у війську та був втіленням нової генерації українців.
Олексій старший син у сімʼї, завжди допомагав та підтримував, був опорою батькам. 5 вересня Олексію мало б виповнитись лише 27 років. Без нього залишилась мама з татом, брат, дружина та маленька донечка Соломійка.

Не кожен має таку відвагу та любов до ближнього, щоб врятувати інших, пожертвувавши своїм життям. Не кожен командир готовий так віддано відстоювати свій особовий склад перед вищим командуванням, будучи готовим до різних наслідків, віддавати стільки сил на навчання, збір інформації, планування, щоб максимально мінімізувати усі ризики. Маючи можливість лишатися в штабі, одним з перших йти у бій, підтримувати та вести за собою. До останнього Олексій лишився вірним українському народові та усвідомлено боровся за якісні зміни у війську та волю України.
Він втілення тієї людини, імʼя якої повинно лишитися в історії, він заслуговує на те, щоб майбутні покоління знали життям яких людей здобувалася перемога. Тому просимо підтримати рапорт від командування роти 65 бригади і цю петицію та присвоїти Солоданюку Олексію Юрійовичу найвищу державну нагороду - звання Героя України (посмертно).

Вічна шана тим, хто віддав життя за вільну Україну.
Святу, могутню, соборну.