Заборона на поновлення будівництва Канівської ГАЕС, та збереження унікального села Бучак і навколишніх територій.

На початку 1970-х років керівництво УРСР почало втілювати в життя свої "грандіозні плани" переоблаштування, подібного до вбивства, Дніпра, річки яка була сполучною ланкою для всієї України — як Правобережної, на самому краю якої і лежить с.Бучак, так і Лівобережної. Це рішення про будівництво Канівської ГЕС і створення на берегах Дніпра Канівського водосховища стало відправною точкою в житті селян, немилосердно змінило їхній життєвий устрій.

Будівництво нової Канівської ГАЕС планували ще з 1984 року та цим планам завжди щось заважало. 11 грудня 2013 року Кабінет Міністрів України, своїм розпорядженням №1050-р, затвердив проект та титул будови “Будівництво Канівської ГАЕС”.

Територія де планують збудувати нову ГАЕС межує з Державним історико-культурним заповідником "Трахтемирів". Мальовниче село Бучак, яких мало збереглося в Україні. Глиняні під стріхою хатки, розкидані по зелених кручах мальовничих наддніпрянських гір здавна приваблювали всіх романтиків і людей творчих. Здається, про таке сільце й слова Великого Кобзаря: «Село мов писанка, в долонях Бога…» А поруч, в тінистих дубових гаях сховалася дивовижна Рожена криниченька. Священна криниченька відома принаймні з 9-го століття, коли князі київські, Ігор, Святослав, Володимир, рушаючи в походи на степовиків, зупинялися тут поповнювати запаси води. І нині її небесна вода приваблює до себе прихожан з усіх навколишніх сіл, Канева, Переяславля і навіть Києва. Хіба ж се то вже буде, коли фоном для сеї первозданної краси стане монстр Канівської ГАЕС?
Край цей має невичерпний і безмежно многоплановий туристичний потенціал. Це і земля древніх словянських капищ та святилищ, це і край початків монашеського християнського подвижництва на Русі, край історичний і козацький, місце, де як ніде, за словами очевидців, відчувається Стара Україна.
Наприцінці 1950-х років видатний українсткий режисер Олександр Довженко "відкрив" для майбутніх поколінь майстрів кіно цей райський сад, майданчик для унікальних зйомок. Тут творили: режисери Вахтанг Вронський і Василь Лапокниш (фільм-балет "Лілея", 1959 р ; Сергій Параджанов ("Українська рапсодія", 1961 р.) ; Андрій Тарковський ("Іванове дитинство", 1962 р., ); Володимир Денисенко зняв у Бучаку два фільми: "Сон" (1964 р.) і "На Київському напрямку" (1968 р); Юрій Іллєнко ("Вечір на Івана Купала", 1968 р.); Микола Рашеєв і Аркадій Народицький ("Бумбараш", 1971 р.).

Крім того ділянка навколо Бучака є унікальною археологічною пам’яткою. На прибережній смузі завдовжки 6 і завширшки 2,5 км знаходяться 14 поселень, 5 городищ та 2 могильника, які представляють практично всі археологічні культури, відомі в Середній Наддніпрянщині – від Трипільської культури (4-те тисячоліття до Різдва Христового) до пізнього середньовіччя та козацької доби. Унікальність Бучацького археологічного комплексу полягає не лише в культурно-хронологічній повноті – такий комплекс фактично не має аналогів на Подніпровї. Причому, більшість памяток лише означені, досі повністю не досліджені. Городище на горі Лисуха, за свідченням істориків, не має прямих аналогів з жодною з відомих археологічних культур і може стати гучним відкриттям для сучасної науки. І ці пам’ятки можуть і залишитися навіки недослідженими, бути зїдені чудовиськом енергопромисловості. Нині досить жваве питання в обговореннях істориків, патріотів та інтелігенції - питання про так звану автохтонність населення України, хронологічну неперервність археологічних культур в її серці – Середній Наддніпрянщині, яка багатьма істориками взагалі розглядається як потенційне ядро розселення всіх слов'ян. І зникнення під будівництвом ГАЕС бучацьких памяток назавжди може позбавити нас знайти відповіді на ці запитання.

Майданчик будівництва розташовано на місці однієї з найгарячіших ділянок Букринського плацдарму. Тут досі збереглися тисячі метрів польових укріплень, у навколишніх лісах трапляються залишки бойового спорядження та недосліджені поховання учасників боїв. На горі Козачий Шпиль у 70-х роках встановлено