Петиція на розгляд Президенту України про посмертне присвоєння почесного звання "Героя України" сержанту Данильчуку Руслану Івановичу.

Шановний пане Президенте, Володимир Олександрович. Просимо Вас, розглянути "Петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю в/ч 1551 сержанту Данильчуку Руслану Івановичу."
Наш захисник народився 04.05.1991р. в с. Опришки, Глобинського району Полтавської області, де зростав та здобував освіту в місцевій школі, після закінчення якої, здобув освіту зварювальника та влаштувався працювати за фахом до одного з місцевих підприємств. Після того, як ворог вперше посягнув на територіальну цілісність нашої Батьківщини, Руслан, як вірний її син, добровільно став на захист її інтересів. Гідно несучи службу в зоні АТО, Руслан Іванович отримав відзнаку та декілька незначних травм і контузій.
В 2015 році він був зарахований до військового резерву та вирішив пов'язати своє життя з АТ"ПОТЛАВАОБЛЕНЕРГО", де невдовзі отримав виробничу травму, у вигляді удару струмом силою у 10000 В., в результаті якої, дивом залишився живим та отримав ІІ ГРУПУ інвалідності. Після повномасштабного вторгнення ворога на територію України, Руслан Іванович, незважаючи на отриману ІІ ГРУПУ інвалідності, НЕОДНОРАЗОВО звертався до ТЦК з проханням забрати його до лав ЗСУ, для того, щоб нищити ворога. Та поки ТЦК вирішувало питання щодо його участі, Руслан не сидів на місці та допомагав ТРО і місцевим мешканцям. На прохання однієї з них, поїхати забрати її доньку з сім'єю в м. Кривий Ріг (де ситуація була м'яко кажучи неспокійна), наш герой не вагаючись пішов їй на допомогу. Завдяки йому та його діям сім'я була в безпеці, а донька біля матері.
12 березня 2022року Данильчук Р.І. був призваний за мобілізацією до лав ЗСУ в військову частину 1551 на посаду оператора І-го відділення інспекторів прикордонної служби, де мужньо, на протязі довгих 18 місяців, в складі "Гвардії наступу" зі зброєю в руках повертав завойовані землі та мужньо відбивав атаки ворога. Брав участь в відбитті Харкова, Бахмута та інших населених пунктів. Так було до тих пір, поки 17 вересня в районі населеного пункту Кліщіївка, Донецької обл.,під час Захисту Батьківщини, наш хоробрий герой не прийняв свій останній бій. За словами побратимів Руслана:"То був не його бойовий вихід, та, почувши, що допомоги потребують його поранені побратими, він і тут не зміг бути осторонь." Проявивши звитягу та мужність Руслан Іванович добровільно згодився на операцію з відбиття позиції та евакуації поранених, що знаходилися під постійним артилерійським, мінометним та, з використанням інших видів озброєння, обстрілом... Нажаль це був його останній бій, він загинув хороброю смертю воїна, який завжди говорив: "Я ніколи не покину своїх позицій, то му що за них вже полягли люди..!"
В Руслана залишився малий син та вбиті горем батьки.

Царство небесне. Герої не вмирають!