Присвоєння звання «Героя України» (посмертно) старшому солдату, стрільцю снайперу, Саєцькому Костянтину Володимировичу.

Шановний пане Президенте!
Прошу Вас розглянути петицію про присвоєння найвищої державної нагороди - почесного звання «Героя України» (посмертно) моєму чоловікові, Саєцькому Костянтину Володимировичу, стрільцю снайперу, старшому солдату 10 Окремого Мотопіхотного батальйону, 59-окремої мотопіхотной бригади імені Якова Гандзюка Сухопутних військ Збройних Сил України.

Народився Костянтин 07 червня 1998 року в Херсонській області.
З дитинства був хорошим та спокійним хлопчиком, у школі був старанним учнем. По закінченню школи навчався у Херсонському училищі. Любив грати у футбол. Був людиною слова, відповідальним, відданим другом та лагідним сином.
Пізніше працював у Києві, а з 2018 по 2021р. служив за контрактом у ЗСУ та брав участь у ООС на сході України. Старанно та злагоджено виконував усі накази, за що отримував відзнаки. Серед побратимів мав авторитет та повагу.
Під час служби одружився, а закінчення служби співпало з народженням сина. Був чудовим чоловіком та татком.
Після чотирьох з половиною місяців відпочинку, проведених з дружиною та сином на Хмельниччині, розпочалося повномасштабне вторгнення і він не зміг лишитись осторонь та чекати, коли його викличуть.
25 лютого 2022р. добровільно зʼявився у місцевий військкомат міста Славути. 27 лютого вирушив до своєї військової частини А2960 (59 мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка ), що знаходиться у Вінницькій області, місто Гайсин, а вже 28.02 звідти вирушив на передову до побратимів. Незабаром ніс службу на нульовій лінії розмежування. Завдяки його з побратимами роботі було знищено не одну одиницю ворожої техніки з особовим складом.
В кінці травня, внаслідок служби, отримав травми, у звʼязку з чим був відправлений на реабілітацію. Після чого повернувся до служби на передовій.
Пізніше, 18 серпня 2022р., їхню бригаду, після проходження навчань, було відправлено в наступ у Херсонському напрямку, в Миколаївській області, поблизу населеного пункту Любомирівка, де їх жорстоко зустрів окупант.
Загинув Костянтин під час артилерійського вогню, при виконанні бойових завдань по обороні від російського агресора.

Його поховано на Хмельниччині, у рідному селі дружини, так як рідні землі Херсонщини досі окуповані країною агресором.
У свої 24 мав велику жагу до життя та безліч планів на майбутнє. Здавалося б життя тільки починається, ще зовсім малі синочки, ще так багато потрібно встигнути… Та клята війна нещадна до всіх.
У нього залишилися мама, брати з сестрою, два синочки та ружина, які ніколи не змиряться з цією втратою.

Вічна пам'ять Герою! Навіки Слава! Навіки Шана!