З ПОВІДОМЛЕННЯ КОМАНДУВАННЯ 109-го ОГШБ
Старший солдат Матлюк Іван Ярославович, головний сержант – командир міномета 1-го мінометного розрахунку 2-го мінометного взводу мінометної батареї військової частини А3892
29.07.1993 -20.03.2022 рр.
20.03.2022 р. під час бою забезпечував вогневу підтримку підрозділу в н.п. Підгайне, допомагав корегувати вогонь по ворожій піхоті та техніці. Зустрівши ворожу ДРГ, першим відкрив вогонь на ураження, нанісши противнику двох втрат. Отримав кульове поранення, несумісне з життям
Отримав у коледжі спеціальність механіка, мав диплом бакалавра, але не працював за фахом – не знаю навіть чому. Брат був неговірким, тому мало що розповідав про себе. Знаю тільки, що кочегаром у Бородянці працював, а також на якомусь будівництві у селі Пищики під Білою Церквою.
Власної сім’ї він не мав.
Навіть не від нього мені стало відомо, що брав активну участь на київському Майдані в 2014 році. Мабуть, там у Івана й визріло рішення захищати Україну у військовій формі…
Перед тим, як піти на службу за контрактом, Іван попрацював ще три місяці у Чехії.
Перший контракт він підписав на три роки, потім продовжив на рік. А в жовтні 2021 року підписав його ще на один рік. Був учасником бойових дій на Сході України. А з початком повномасштабної агресії росії їхню військову частину зі Львова, здається, перекинули на територію Київської області -не пускати ворога до столиці…
Він загинув 20 березня, а 18-го я з ним ще говорила по телефону. Був настроєний оптимістично, казав, що рашисти не прорвуться до Києва: не сумнівався, що вони їх стримають. Де саме перебував у той час – не міг говорити.
Та вже 23 березня батькам повідомили, що він героїчно поліг у бою в селі Підгайне Іванківської ОТГ Вишгородського району…».
А ось яку характеристику Івану Матлюку дав заступник директора по навчально-методичній роботі Немішаєвського агроколеджу НУБІП Ігор Сергійович Харьковський: «Пам’ятаю такого нашого студента. Він навчався у коледжі в 2010-2013 роках на механічному факультеті. Спокійним таким був, врівноваженим, сумлінним до навчання та виконання доручень. І добряком. На таких людей завжди можна покладатися».
«Україна втратила вірного сина своєї землі. З безмежної любові до неї, до всіх нас, живих, він віддав найдорожче, аби брудний оркський чобіт не плюндрував наш край. Спи спокійно, відважний український воїне!».