ПРО ПРИСВОЄННЯ ПОЧЕСНОГО ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ (посмертно), молодшому сержанту (командиру відділення) ДЯЧЕНКУ ІГОРЮ ГРИГОРОВИЧУ, який загинув 22 жовтня 2022 року біля с.Терни Донецької області.

Шановний пане Президенте!
Просимо розглянути петицію щодо присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) патріоту, хороброму захисникові України молодшому сержанту (командиру відділення) Дяченку Ігорю Григоровичу, який загинув 22 жовтня 2022 року біля с. Терни Донецької області.
З 2014 року Ігор займався волонтерською діяльністю, допомагав військовим. У 2015-2016 роках пішов добровольцем захищати Україну в лавах ЗСУ. Захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області. Пройшов Піски, Водяне, Кримське.
Дяченко Ігор Григорович був учителем фізичної культури та захисту Вітчизни Голопристанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням предметів філологічного та природничо-математичного циклів Голопристанської міської ради Херсонської області.
На педагогічній ниві Ігор Григорович зарекомендував себе як відповідальний, досвідчений педагог, який чітко знав свою справу. На уроках учитель заохочував дітей до безперервої праці над собою; формував у них прагнення до оволодіння військовими знаннями; виховував в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, громадянські почуття, свідомість громадянина, соціальну активність і відповідальність за доручені державні справи. Підвищував рівень фізичної підготовки, витривалості, чіткої координації рухів, високої працездатності, життєстійкості; мотивував на підготовку до захисту країни й служби у Збройних силах України. За допомогою своєї внутрішньої організації, переконливо вів за собою своїх вихованців, бо справді, вмів мотивувати учнів до розвитку, до знань, і сам постійно змінювався, розвивався, в прямому сенсі служив суспільству й країні. Учні навіть зараз нерідко згадують свого наставника й дуже шкодують, що він уже не з нами, а на запитання: Кого можна вважати справжнім патріотом?, дуже часто ставлять Ігоря Григоровича за приклад. Він був, дійсно, відвертим, щирим, справедливим та чуйним у ставленні до інших. Ця людина користувалася також неабияким авторитетом серед колег і колектив глибоко сумує з приводу втрати друга, товариша, й однодумця. Ігор Григорович був ВЗІРЦЕВИМ УЧИТЕЛЕМ і ОСОБИСТИМ ПРИКЛАДОМ для своїх учнів і колег.
Також, Ігор Григорович був депутатом 7 скликання Голопристанської міської ради Херсонської області від Всеукраїнського об’єднання «Свобода», користувався цілком заслуженим авторитетом у громаді.
Був справедливою, чесною людиною, відважним та сміливим воїном, відповідальним громадянином України. Виваженим, небагатослівним, "людина справи", - казали побратими.
Ігор не мав змоги піти у перший день повномасштабного вторгнення на війну, так як за 2 тижні до цього переніс операцію на нозі. Але, як тільки у лікарні йому зняли гіпс, він взяв у руки милицю й поїхав до побратимів на Схід. Він не міг спати ночами, спокійно сидіти, все, чого він прагнув – це звільнити територію України від російських окупантів. Згодом приєднався до лав 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ» ЗСУ. Узяв позивний “Гопри”, тому що безмежно й віддано любив своє рідне місто «ГОла ПРИстань». Того ж року був нагороджений медаллю Михайла Колодзінського.
Загинув за обставин безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі 49 Окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ Збройних сил України. Він загинув зі зброєю в руках, віддаючи накази про ведення бою своїм побратимам, вчасно зреагував на засідку, чим зберіг життя багатьом воїнам. Загинув, відчайдушно борючись за рідну Україну, віддавши найголовніше – своє життя. До останнього подиху залишався вірним собі, своїй державі та споборникам. Посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Усі побратими справді цінували Ігоря, вважали дійсно відданою людиною та справжнім бійцем. Ось слова одного з його товаришів: «Ігоря можу охарактеризувати як одного з найдосвідченіших воїнів. Він був командиром відділення, головним сержантом взводу і виконуючим обов’язки командира. Завжди був прикладом не тільки для особового складу, а й для інших військових. Завжди знав озброєння, що було в їхній роті, міг вправно, досконало володіти ним. Завжди навчав особовий склад поводженню зі зброєю, тактиці виживання. Бездоганно знав кожного бійця. Знав про нього повністю все, і психіку, і психологію. Завжди давав поради, як діяти в тій чи інший життєвій ситуації або бойовій обстановці. Він у всіх випадках першим йшов на штурм і вів за собою своїх бійців. Беріг особовий склад. Траплялися випадки, коли був обстріл, а на позиції стояли недосвідчені або психологічно слабкі бійці. Треба було вести спостереження, тому Ігор завжди відправляв хлопців у бліндаж, а сам займав їх позицію, й слідкував за тим, щоб під час великого обстрілу противник не пішов у наступ, щоб вчасно повідомити. Він був фізично дуже підтягнутим, міг дати фору будь-якому молодому бійцю. Завжди ділився останнім шматком хліба, останнім патроном, був доброзичливим, згадують його лише позитивно. Це величезна втрата для всіх нас, таких бійців дуже мало. Ігор жертвував своїм здоров’ям, своїм життям для виконання наказу.» Щодо останнього бою, побратим озвучує такі факти: «Останній бій, яким керував Ігор (він керував тоді своїм підрозділом, а так вийшло, що техніка, якою ми пішли у наступ була без рації, не було зв’язку між БМП і командиром взводу), і коли була команда “зупинитися, повернутись назад” – тому що там була засідка, механік не чув команди, й Ігор, ризикуючи своїм життям, побіг розвертати БМП назад, (до речі, в ту БМП було 3 влучання), якраз засідка ворога й спрацювала. Загинув він, рятуючи життя своїх бійців. Своє життя віддав для того, щоб врятувати життя 11 побратимів». Також, хочемо пригадати таку історію від побратима Ігоря: «Були тренування в нас, і Ігор, не жаліючи ні себе, ні особовий склад, дотримався принципу: тяжко у навчанні – легко у бою, й через «не хочу» змушував хлопців робити ту чи іншу справу, тренуватися, але в той же час пояснюючи їм, що чим більше ви тренуєтесь – тим більше шансів у вас вижити. Ігор був заряджений тільки на Перемогу. Він - щирий, відданий патріот, вірний, надійний, друг та порадник, мужній, незламний воїн-захисник, розумний, доброзичливий, вправний наставник, вимогливий, натхненний, справедливий, мудрий учитель і просто неймовірна, надзвичайна ЛЮДИНА.
Дяченко Ігор Григорович заслуговує на найвище звання – ГЕРОЙ УКРАЇНИ.