Присвоєння звання Героя України (посмертно)

Шановний пане Президенте!
Прошу Вас присвоїти звання Герой України (посмертно) моєму брату, мужньому та відважному захиснику нашої Батьківщини, військовослужбовцю ЗСУ Козею Віталію Олександровичу 14.02.1991р.н., жителю Волинської області селище Маневичі.
Віталій був справжнім воїном, патріотом, зразком незламності та міцності духу. Вперше на війну він пішов добровольцем у 2020 році. Безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей до липня 2021 року.
Віталій планував мирне життя. Був люблячим сином та надійним другом. Але не зміг стояти осторонь захисту Батьківщини. З початком повномасштабного російського вторгнення, Віталій не вагаючись прийняв рішення знову стати на захист України. І на початку березня 2022 року був вже у строю новоствореної 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Мав звання старший солдат та обіймав посаду навідника гранатомета. Відразу із місць базування в Черкасах, як один з найкращих і підготовлених воїнів був направлений в район Вугледара та Новоукраїнки. У червні 2022 року мій брат перебував у штурмовій бригаді, яка визволяла село Благодатне на Донеччині. Отримав осколкове поранення в голову, однак сам себе перев’язав і продовжив наступальні дії. Після бою, в якому він показав себе відмінним Воїном, зокрема, врятував танковий екіпаж, його евакуювали на лікування. Згодом за проявлену мужність він отримав почесну відзнаку – «Хрест воїна-єгеря» 1 ступеня.
Усі 18 місяців війни перебував на нульових позиціях. Пройшов Донецький, Харківський, Луганський напрямки. За весь період додому приїздив лише двічі, і то після поранень. Останній раз отримав осколкове поранення в голову, проходив реабілітацію, та на усі наші благання хоч трішки відновитись і побути дома говорив: там мої хлопці, я мушу їхати, як вони без мене….і через 10 днів повернувся на позиції. Завжди говорив нам: якщо я не буду бити ворога там, то ворог буде тут! Віталій завжди був першим, на вістрі атаки. За словами його побратимів це був справжній воїн - сміливий і досвідчений , вірний товариш. Він люто ненавидів ворогів і не знав страху перед ними, будь якої миті готовий був виконати наказ і поділитися з побратимами останнім.
Свій останній бій мій брат прийняв 14 жовтня поблизу села Райгордка Луганської області. Він загинув при штурмі позицій ворога. Останнє, що бачили його побратими, як Віталій став в бойову позицію на одне коліно та вистрілив із ручного гранатомета. Після цього на нього посунула російська орда.
Побратими мого брата, які прибули на його поховання, в один голос казали, що мужності і сміливості у Віталія було не відняти. В бій ішов завжди з піднятою головою. Він був безстрашний, - розповідали його колеги по війську.
І найменше, як може віддати останню шану моєму брату держава, яку він так самовіддано захищав – це посмертно удостоїти його найвищою державною нагородою - Героя України. Мій брат віддав за Україну найцінніше – своє життя, від до останнього подиху боровся проти російської навали, не втікав, не ховався, а як справжній Воїн мужньо виконував свій громадянській обов’язок.
Я щиро вірю, що подвиги мого брата не будуть забуті, а його ім’я увіковічиця у лаві Героїв України.
Пане Президенте, від імені родини, друзів, побратимів просимо підтримати петицію та присвоїти почесне звання Герой України (посмертно)