Присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) солдату Степанюк Вадиму Миколайовичу, 22.04.1975 року народження, стрільця-зенітника 1-го зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу військової частини А7098.

Присвоєння звання Героя України (посмертно).

Пане Президенте Володимир Олександрович!

Прошу Вас розглянути петицію та присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) солдату Степанюк Вадиму Миколайовичу, 22.04.1975 року народження, стрільця-зенітника 1-го зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу військової частини А7098.

Степанюк Вадим Миколайович був призваний на військову службу під час мобілізації у травні 2023 року. Із честю та гідністю він разом із побратимами боронив цілісність нашої держави на Донецькому напрямку.

Степанюк Вадим Миколайович отримав бойове тяжке поранення 26.09.2023р. під час виконання бойового завдання під час захисту нашої Батьківщини поблизу населеного пункту Оріхово-Василівка Донецької обл. під час штурмових дій та в наслідок артилерійського та мінометного обстрілу ворога. Після чого був евакуйований для отримання медичної допомоги. Але не дивлячись на швидку евакуацію, професійну роботу медиків і величезним бажанням жити, майже місяць про бувши в реанімації
23.10.2023 року загинув Степанюк Вадим Миколайович від отриманих поранень, несумісних з життям.

Отримавши поранення Вадим не відмовився від своїх мрій, про світле майбутнє у Вільній Україні, в тяжкому стані він не забував за побратимів, постійно запитував як вони, чи все з ними добре, збирався швидше одужати, але склалося не так як гадалось.
Закінчивши школу, здобув фах радіотехніка в технікумі. У 1993році отримав звання «Майстра спорту» з важкої атлетики.
Вадим працював звичайним будівельником, не служив в армії, не мав такого досвіду.
Але цього річ пролунав дзвінок з військомату, Вадим став до лав ЗСУ. Це було його усвідомлене рішення. Він переконував рідних, що не зможе залишитись осторонь, що повинен, як чоловік, це зробити. Батько просив нас, дітей, та дружину, аби ми підтримали його вибір.

Перебуваючи завжди у зонах активних бойових дій, він вирішив не розповідати рідним, про всю ту небезпеку яка його спіткала, беріг їх від усіх тих жахів, які довелося побачити. Постійно запевняв, що в нього все добре, намагаючись нести цю тяжку справу самому.

Степанюк Вадим Миколайович відважно виконав свій обов’язок громадянина України. До останнього подиху був вірним своїм побратимам та державі.
У Степанюка Вадима Миколайовича залишилися четверо дітей, дружина та внук.
Тато, яким можна і потрібно пишатися, це про нього. Єдиний дорослий чоловік у нашій сім’ї – найкращій чоловік, ідеальний тато, а для мого сина, після того, як стала вдовою, став і дідусем і батьком.

Ми пишаємось своїм батьком-Героєм з великої літери, мама – своїм чоловіком, а внук – своїм дідусем.

Степанюк Вадим Миколайович усе віддав за нас із вами, за вільну Україну та мир, віддав найцінніше - своє життя, маючи ще стільки планів та нездійснених мрій. Одною з мрій, він хотів іще одну дівчинку, бо завжди керувався правилом, що чужих дітей не буває. І ми були готові прийняти в сім’ю іще одну дитину, коли тато одужає.

Наша родина відчуває нестерпний біль, а також обов’язок закарбувати у нашій родині та Батьківщині пам’ять про людину та сина України, який заслуговує на це звання, але, на жаль, вже посмертно…

Степанюк Вадим Миколайович справжній Герой, який заслуговує на найвищу державну нагороду – Герой України (посмертно).

Хочу подякувати від сім’ї Степанюк Вадима, всім хто зараз захищає, рятує і допомагає захисникам, ви виконуєте дуже важку роботу, але без вас не було б нас, дякую.

Ми маємо знати наших Героїв!

Уклін та шана Герою. Вічна пам'ять. Слава Україні!