№22/215954-еп
Присвоїти почесне звання Герой України (посмертно) Нагорному Олександру Васильовича
Автор (ініціатор): Карпович Андрій Вікторович
Дата оприлюднення: 15 січня 2024
Шановний пане призеденте прошу присвоїти почесне звання Герой України Нагорному Олександру Васильовича Волинянин Олександр Нагорний народився 24 липня 1988 року в місті
Луцьку в сім’ї Василя та Людмили Нагорних. Закінчивши 9 класів Луцької
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22, у 2003 році вступив до Волинського
обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, адже прагнув
утілити в життя заповітну мрію свого дитинства – стати воїном, прообразом отих
борців, чия кров нестримно клекоче в грудях усіх чоловіків його козацького роду
й не дає заснути неспокійному серцю. Саме тут Олександр став одним із перших
ліцеїстів-соловейків, чий дзвінкий голос лунав неодноразово зі сцени не лише
рідного навчального закладу.
Одружився. Удвох із дружиною Іриною виховували доньку Ангеліну,
допоки ворог не ступив на кордони рідної української землі. Олександр
Нагорний – професійний поліцейський і зразковий службовець – не міг
спостерігати за тим, як російський агресор спопеляє українські міста і села, як
знущається над мирним народом хліборобів. Рвався на фронт – туди, де герої
своїми грудьми зупиняють ворожі снаряди. Залишився лише, схилившись перед
умовляннями дружини й сльозами матері…
Проте, як згадує матір Людмила Нагорна, Олександр усе ж не зумів
стримати в собі нестримну лють проти ворога, і 9 травня 2022 року пішов у
Луцький об'єднаний міський територіальний центр комплектування та
соціальної підтримки, аби стати до лав захисників рідної землі.
21 травня 2022 року був мобілізований на посаду водія 3-го відділення
Окремого взводу протитанкових керованих ракет Другого Окремого
стрілецького батальйону (військова частина А 7086) [12]. Військове звання -
старший солдат.
Уранці 18 січня 2023 року відбувся ворожий масований танковий обстріл
цивільної інфраструктури на запорізькому напрямку. Виконуючи надскладне
бойове завдання, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України,
Олександр Нагорний загинув біля села Степове Васильківського району
Запорізької області. До останнього подиху дивився ворогові у вічі, не схилив
чоло і віддав життя, ставши навіки Героєм на своїй зраненій землі
Луцьку в сім’ї Василя та Людмили Нагорних. Закінчивши 9 класів Луцької
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22, у 2003 році вступив до Волинського
обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, адже прагнув
утілити в життя заповітну мрію свого дитинства – стати воїном, прообразом отих
борців, чия кров нестримно клекоче в грудях усіх чоловіків його козацького роду
й не дає заснути неспокійному серцю. Саме тут Олександр став одним із перших
ліцеїстів-соловейків, чий дзвінкий голос лунав неодноразово зі сцени не лише
рідного навчального закладу.
Одружився. Удвох із дружиною Іриною виховували доньку Ангеліну,
допоки ворог не ступив на кордони рідної української землі. Олександр
Нагорний – професійний поліцейський і зразковий службовець – не міг
спостерігати за тим, як російський агресор спопеляє українські міста і села, як
знущається над мирним народом хліборобів. Рвався на фронт – туди, де герої
своїми грудьми зупиняють ворожі снаряди. Залишився лише, схилившись перед
умовляннями дружини й сльозами матері…
Проте, як згадує матір Людмила Нагорна, Олександр усе ж не зумів
стримати в собі нестримну лють проти ворога, і 9 травня 2022 року пішов у
Луцький об'єднаний міський територіальний центр комплектування та
соціальної підтримки, аби стати до лав захисників рідної землі.
21 травня 2022 року був мобілізований на посаду водія 3-го відділення
Окремого взводу протитанкових керованих ракет Другого Окремого
стрілецького батальйону (військова частина А 7086) [12]. Військове звання -
старший солдат.
Уранці 18 січня 2023 року відбувся ворожий масований танковий обстріл
цивільної інфраструктури на запорізькому напрямку. Виконуючи надскладне
бойове завдання, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України,
Олександр Нагорний загинув біля села Степове Васильківського району
Запорізької області. До останнього подиху дивився ворогові у вічі, не схилив
чоло і віддав життя, ставши навіки Героєм на своїй зраненій землі
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Фенько Євгеній Костянтинович
12 квітня 2024
2.
Молибог Віталій Вікторович
13 березня 2024
3.
Параниця Ольга Сергіївна
13 березня 2024
4.
Муравська Олена Олександрівна
13 березня 2024
5.
Мозелюк Софія Максимівна
13 березня 2024
6.
Одноріг Юлія Юріївна
13 березня 2024
7.
Олійник Ольга Василівна
13 березня 2024
8.
Савич Людмила Дмитрівна
13 березня 2024
9.
Різак Аліна Дмитрівна
13 березня 2024
10.
Загарія Наталія Володимирівна
13 березня 2024
11.
Ткаченко Наталя Євгенівна
13 березня 2024
12.
Бондаренко Сергій Вікторович
13 березня 2024
13.
Салабан Наталія Ярославівна
13 березня 2024
14.
Колесник Ольга Миколаївна
12 березня 2024
15.
Бершеда Наталія Ігорівна
12 березня 2024
16.
Закалюжна Євгенія Олександрівна
12 березня 2024
17.
Новаленко Яна Володимирівна
12 березня 2024
18.
Барбанов Юрій Миколайович
12 березня 2024
19.
Слободян Лариса Володимирівна
12 березня 2024
20.
Маринич Анна Сергіївна
12 березня 2024
21.
Савич Валентина Олексіївна
12 березня 2024
22.
Мичка Тетяна Олегівна
12 березня 2024
23.
Малиновська Інна Сергіївна
12 березня 2024
24.
Типусяк Наталія Андріївна
12 березня 2024
25.
Василевич Олександра Юріївна
12 березня 2024
26.
Гнатусько Олег Богданович
12 березня 2024
27.
Бублій Людмила Петрівна
12 березня 2024
28.
Косова Ірина Олександрівна
12 березня 2024
29.
Циганюк Світлана Миколаївна
12 березня 2024
30.
Іващенко Юлія Іванівна
12 березня 2024