Присвоєння звання Героя України (посмертно)

Шановний пане Президенте!
Прошу Вас присвоїти звання Герой України (посмертно), а також присвоїти орден «За Мужність» (посмертно) хороброму захиснику нашої Батьківщини, солдату ЗСУ, бойовому медику 124 бригади 195 батальйону 3 стрілецької роти 2 взводу військової частини А 7361 та А 0221 Чернієнко Володимиру Анатолійовичу 06.10.1978 р.н., жителю Кіровоградської області с.Витязівка.
Війна мого чоловіка, Чернієнка Володимира Анатолійовича, застала на Київщині на заробітках. Повернувшись до рідної домівки, вступив до територіальної оборони рідного села Витязівка, що на Кіровоградщині. Незважаючи на свій стан здоров'я та не маючи військового досвіду, не зміг стояти осторонь, коли російська орда нищить його Батьківщину та поповнив ряди добровольців ЗСУ, куди йдуть найсміливіші та найвідданіші Батьківщині люди.
Мріяв звільнити Україну та повернутися до рідного села, щоб його діти жили у вільній та незалежній країні.
У березні 2022 року Володимир залишив рідний дім. Він мужньо та безстрашно пішов на війну. Був направлений на військове навчання в м. Долинська (Кіровоградська обл.), потім в м.Тернопіль на курси парамедика. Після чого був відправлений на фронт на Херсонський напрямок. Із честю та гідністю він взяв до рук зброю і разом з побратимами мужньо боронив цілісність нашої держави. Приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національного безпеки в оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії).
Зі слів побратимів не одноразово рятував їм життя. Так і 28 жовтня 2022 року, під час наступальних дій, значна кількість військових була накрита артилерією противника, Володимир не задумуючись під пулями і обстрілами пішов на поле бою надавати допомогу пораненим побратимам на нульовій позиції. Внаслідок ворожого артилерійського обстрілу від отриманих осколкових поранень, включаючи декілька ділянок тіла: обличчя, нижніх і верхніх кінцівок, 28 жовтня 2022 року біля населеного пункту Давидів Брід Херсонської області життя нашого Героя обірвалося.
Поховали Володимира на рідній землі на Кіровоградщині, йому було лише 44 роки. Без турботливого батька залишилося двоє неповнолітніх діток Маринка та Максимко.
Він вірив в краще майбутнє для України, будучи відданим військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконував військовий обов'язок. Посмертно нагороджений президентом України медаллю «Захиснику Вітчизни».
Для кожної родини захисник, який боронить Україну або загинув, він вже є Героєм України. Тільки відважні, хоробрі та мужні воїни можуть відважитися на такий вчинок. Тому я прошу підтримати петицію та надати моєму чоловікові почесне звання «Герой України», а також присвоїти орден «За Мужність» на жаль посмертно. В цій війні він віддав найцінніше - своє життя! За нас із вами, за вільну Україну та мир, маючи ще стільки планів та нездійсненних мрій.
До останнього подиху залишився вірним своїм побратимам, своєму народу та своїй Батьківщині.
Вічна пам'ять та шана Герою! Слава Україні!