Присвоєння звання Героя України (ПОСМЕРТНО) захиснику України, добровольцю, молодшому сержанту - КУХАРУ Анатолію Івановичу

Шановний пане Президент! Звертаюсь до Вас, як до Верховного Головнокомандувача Збройних сил України та представника українців та України, для захисту яких мій Татусь віддав життя!

Прошу, присвоїти звання Герой України (ПОСМЕРТНО) із врученням Ордена «Золота Зірка» рішучому, мужньому, відданому та відважному захиснику нашої Батьківщини, молодшому сержанту першої роти, першого батальйонна, бригади «Спартан», частини 3017, Кухару Анатолію Івановичу, 09.06.1968 року народження, жителю м. Харків, Харківської області, уродженцю с. Боришківці Житомирської області, який віддав найцінніше – своє життя в боротьбі за мир та справедливість.
Герой загинув під час виконання бойового завдання в здійснені заходів пов’язаних із захистом Батьківщини, забезпеченням оборони України 7 листопада 2023 року в селі Роботине Запорізької області, в розпал «контрнаступу ЗСУ», закінчивши завдання, при складних умовах забезпечивши безпеку своїм підлеглим, при спробі порятунку побратима.
В процесі бойових дій Кухар Анатолій Іванович не раз здійснював геройскі вчинки при обороні нашої Держави. Він завжди підтримував побратимів, навчав, сам навчався, виконував накази командирів, завжди виконував свої обов’язки, які були небезпечні для життя, виконував задачі, які інші не хотіли, він ризикував життям витягував з поля бою поранених побратимів, допомагав повернути сім’ям тих, хто на щиті. Герой був Людиною у житті та на війні – за це його поважали підлеглі, побратими та командири. І загинув він під час виконання своїх обов’язків, героїчно рятуючи побратима.



24 лютого 2022 рушив добровольцем захищати Україну, українців та весь цивілізований світ. За час повномасштабного вторгнення Російської Федерації приймав безпосередню участь в бойових діях, в якості піхотинця на Харківському напрямку, в Бахмуті, Запорізькому напрямку. Отримав два поранення, мав можливість не повертатись на передову, але відчуття обов’язку його не залишало ніколи, Він до останнього подиху боровся за справедливість для нашої Батьківщини.

В звичайному житті Тато був простим хлопцем, який працював токарем, любив рибалку та мав ряд життєвих принципів, яким слідкував. Тато своїм прикладом показував як треба жити: любити і поважати природу, любити і поважати тварин, любити і поважати людей, не терпіти несправедливість, бути сміливим, безкомпромісним, терплячим, завжди вчитись, не опускати руки, шукати нове, мріяти. Тато жив повним життям, любив життя, допомагав оточуючим, підтримував оточуючих, тому Він мав багато друзів, які його поважали.

З початку повномасштабного вторгнення Тато, незважаючи на любов та прив’язаність до мене, до мами, до життя - Він добровільно все покинув і пішов захищати Україну. Він казав: «А хто як не я?».

До останнього свого подиху, Тато залишався вірним присязі на вірність Україні і українському народу.

Він дуже любив життя, дуже любив сім’ю – мене, маму, рідних, друзів, але і Батьківщину він теж дуже любив. Ми втратили захисника, підтримку, опору в житті, бо наш коханий Татусь і Чоловік віддав найдорожче, що у нього було – своє життя, за свою Батьківщину, навіки залишившись в небесному строю.

Вічна пам'ять та шана Герою, який пожертвував собою заради вільної та незалежної України найціннішим – своїм життям!!!



Тому, я, син, загиблого військовослужбовця, справжнього патріота і сина України, що загинув, захищаючи її незалежність і свободу, звертаюся до Вас, із проханням вшанувати пам'ять мого Тата, присвоївши йому звання «Герой України» (посмертно) із врученням Ордена «Золота Зірка», яке він заслуговує за свою мужність, відданість, відповідальність, любов до України, а також за, виконання своїх військових обов’язків, мужність проявлену в бойових діях та героїзм в небезпечних ситуаціях під час бойових дій.

Нехай його героїзм стане натхненням для всіх нас, щоб продовжувати боротися за світле майбутнє України!!!
Слава Україні! Героям Слава! Герої не вмирають!



Хронологія бойових дій, в яких брав участь Кухар Анатолій Іванович захищаючи весь цивілізований світ, українців та Україну:

24 лютого 2022 року, вранці Герой залишив дім, сім'ю, взяв документи, військовий квиток та вирушив на роботу, звідки з колегою о 8:30 вже попрямував у ТЦК – Герой добровільно за покликом серця та обов’язку пішов боронити Рідну землю від загарбника.

Перші тижні війни він обороняв Харків від росіян, лічені години відпочиваючі на холодній зимовій землі.

До кінця березня 2022 року боронив Харків на блокпосту, виявляючи диверсантів, які проїжджали через цей блокпост та відбиваючи військові групи загарбників, які намагалися прорватись.

З квітня 2022 року боронив Північну Салтівку на позиціях біля села Бобрівка, знаходячись під неперервними обстрілами противника.

В кінці квітня – початку травня 2022 року вів бої в Золочівському районі Харківської області.

В середині травня 2022 року був переведений на позиції біля села Соснівка (Золочівський район) Харківської області, де до вересня 2022 року він та його побратими мали постійні бойові зіткнення з регулярними військами агресора, загарбника – Російської Федерації. Як було виявлено згодом, вороги вважали, що «під Соснівкою весь час воювали з військами НАТО, які завдали їм значних втрат». Герой з посмішкою казав: «Еліта військ НАТО: токар, електрик, будівельник тощо».
З вересня 2022 року, в рамках Слобожанського контрнаступу Збройних сил України, або як Анатолій його називав: «Зворотній наступ рашистів», було відбито село Соснівка та прилеглі позиції.

До грудня 2022 року продовжував обороняти прикордонні позиції ближче до меж держави агресора.

В кінці грудня 2022 був відправлений у Бахмут. 01 січня 2023 року прийняв бойове чергування на позиціях у Місті Фортеці. Постійні бойові зіткнення в межах приватного сектора міста Бахмут з добре натренованими спецвійськами ПВК «Вагнер»

16 січня 2023 року отримав кульове поранення в шию.

До 9 лютого 2023 року лікувався в госпіталі.

На початку лютого 2023 року повернувся на позиції в Золочівському районі.

В лютому 2023 – квітні 2023 року був на реабілітації та чергуваннях на позиціях в Золочівському районі. Присвоєння звання молодшого сержанта.

В квітні-червні 2023 року вів бойові чергування та тренування в Золочівському районі Харківської області. Виявлення ворожих дронів, мін, контакти з місцевим населенням, обстеження території. Присвоєння звання молодшого сержанта.
В липні-серпні 2023 року тренувався в Англії, здобуваючи додаткові навички необхідні піхоті.
В серпні 2023 року боронив Батьківщину на Запорізькому напрямку, село Роботине. Як Анатолій казав: «Позиції, порівняно з якими розпал бойових дій в Бахмуті здається курортом». Смерть навколо, постійні обстріли – від попадання снарядів рятує лише Бог, регулярні напади ворожих дронів, які іноді вдавалось збивати з автомата, неможливість сховатись, закопатись, ворожі позиції, які відбивались, але потім їх знову займав ворог, не втрачаючи пильність не на секунду, не втрачаючи жодної можливості, виконання бойових завдань, іноді без води та їжі декілька днів, на палючому сонці, або холодній промоклій землі, через неможливість підвезти їх в це пекло. Але, незважаючи на всі жахи, Герой, завжди виконував накази, був сміливим та мав надію на успіх.

У вересні 2023 року отримав осколкове поранення в лікоть, операції та лікування в госпіталі.

29 вересня 2023 року вийшов на бойові чергування Запорізького напрямку село Роботине.

Кухар Анатолій Іванович загинув під час виконання бойового завдання в заходах пов’язаних із захистом Батьківщини 7 листопада 2023 року в селі Роботине Запорізької області, в розпал «контрнаступу ЗСУ», закінчивши завдання, при складних умовах забезпечивши безпеку своїм підлеглим, при спробі порятунку побратима.