Про присвоєння звання «Герой України» посмертно 26 -річному Дідовцю Владиславу Сергійовичу

Шановний Президенте!
Прошу Вас присвоїти звання Герой України ( посмертно) Дідовцю Владиславу Сергійовичу – сміливому, відважному, мотивованому воїну нашої Батьківщини, військовослужбовцю Збройних Сил України, старшому солдату, замкомандира бойової машини 30 ОМБР імені князя Костянтина Островського, 1 взводу, 6 механізованої роти, 2 механізованого батальйону А0409, нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Владислав народився 07.03.1997 року в смт.Пулини Житомирської області в сім’ї підприємців Дідовець Світлани Михайлівни та Дідовець Сергія Володимировича.
З дитинства був веселим, добрим, щирим, надійним, привітним і відповідальним, старанно навчався і оволодівав знаннями. Пройшовши службу на контракті, молодого юнака не покидала мрія ще з дитинства, вчитись на військового, яку він хотів здійснити на початку 2022 року, вступивши в Київський військовий заклад.
Але війна, яка прийшла на нашу землю, поставила інші плани, інші пріоритети, інші мрії для нашої сім’ї. Мої всі три сина і чоловік з першого дня повномасштабного вторгнення стали на захист своєї землі, свого народа, нашої України.
Владислав був найменшим із моїх синів і вони всі були на нулі. Свої 25 років він не святкував, бо зустрічав їх на війні, а в 26 років, я ледве почула одне слово: «Живий».
Владислав ніколи ні нащо не скаржився, ні разу не був у відпустці, приховав, що був обмежено придатний. Його девізом були завжди слова: ЗСУ -це сила! Перемога буде за нами! Я піду туди, куди мені скажуть, тому що не можу по -іншому. Воював на різних напрямках, удосконалював свої звання, свої вміння по володінню різними видами зброї.
Не шкодуючи свого здоров’я, всі свої сили і моральні якості направляв на підтримку своїх побратимів, багато жартував, щоб не падав бойовий дух воїнів.
Воював в самих гарячих місцях Донецької області, був ще досить молодим, а вже був замкомандира. Завжди був прикладом для своїх побратимів, з неймовірною ненавистю нищив особовий склад і техніку ворога, рятував життя своїх поранених воїнів і виносив з полю бою тих, хто загинув, тому що уявляв себе на їх місці і ризикуючи життям завжди йшов вперед, а за ним ішли і інші .
У нашого сина був позивний «Патрон», але хлопці йому дали свій позивний «Безстрашний! Є докази відео, де знімав сам Влад і його побратими, їх героїзму, яку вони творили для нашої історії.
23 березня 2023 року наш син прийняв свій останній бій під Бахмутом, загинувши героїчно, за мільйони душ, віддав своє життя, останню посмішку і подих свій за нас, за свій народ.
Я віддала найцінніший скарб у своєму житті – свого сина, а Влад віддав своє життя.
Прошу Вас не пошкодуйте свій голос, віддайте за мого сина Героя – Владислава ДІДОВЦЯ.
Ми пишаємось і горді за свого сина!
Вічна слава і вічна пам’ять Герою!
Слава Україні! Героям Слава!