Шановний Пане президенте!
Звертається до Вас мама Героя Писаревича Ігоря Григоровича Софія Михайлівна Писаревич. Прошу Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму синові Писаревичу Ігорю Григоровичу, який останні 10 років проживав і працював в Канаді по контракту. У грудні 2021 року син приїхав у відпустку, а зворотній білет мав на травень 2022 року. Клята війна почалася в лютому 2022 року. З перших днів війни син пішов добровольцем в територіальну оборону м.Тернополя, де в той час проживав. Я говорила синові що у нього білет в Канаду, а він відповів : "Я не буду дивитися з вікна коли прилетить ракета. Не переживайте - на Великдень буду вдома." Вже третій Великдень сина немає.
З часом був відправлений з Тернопільської ТРО на передові позиції Луганщини. Служив в 111 штурмовій бригаді міста Луганська військова частина №7284.
Загинув 28 квітня 2022 року в м.Рубіжне Луганської області під час виконання бойового завдання. Подзвонили з військової частини та повідомили про те, що син загинув і представлений до нагороди, якої я досі не отримала. З Військової частини мені надіслали дві відзнаки. Похований син в м.Тернополі, де проживає його сім'я.
Я мама і вдова, мені 78 років і я мешкаю в місті Червоноград Львівської області.
Прошу Вас, присвоїти моєму сину Писаревичу Ігорю Григоровичу (позивний "Писар") звання Герою України (посмертно).
Він загинув не за Канаду - де працював, не за Тернопіль - де проживав, не за Червоноград - де народився, не за Рубіжне - де загинув, а за Україну, яку дуже любив і хотів в ній прожити своє життя.
Я пишаюсь своїм сином, батьком моєї онучки, який віддав за нас із вами, за вільну Україну та мир, віддав своє життя, маючи ще стільки планів та нездійснених мрій.
З повагою, до Вас мама Захисника Писаревича Ігоря Григоровича.