№22/224052-еп
Присвоєння найвищого звання - "Героя України" ( посмертно) Шпинті Тарасу Дмитровичу 15.11.1987р.н.сапер інженерно-саперного взводу 76 окремий батальйон 102 окремої бригади військова частина А7135
Автор (ініціатор): Шпинта Іванна Олександрівна
Дата оприлюднення: 11 квітня 2024
Пане президенте! Я - дружина військового, прошу підписати петицію моєму чоловікові! Мужньому та хороброму добровольцю- Шпинті Тарасу Дмитровичу солдату саперу інженерно-саперного взводу 76 окремого батальйону 102 окремої бригади, військова частина А7135. Який, з відданістю та честю став на захист своєї Батьківщини. Боровся до останнього подиху на полі бою проти ворожих окупантів.
Усе своє життя Тарас був гідним прикладом не тільки для своїх синів, а також і для оточуючих. Своїми вчинками, він показував мудре розуміння правдивих цінностей, наполегливості, доброти та відданості. Завжди був переконаний, що Україна починається з кожного з нас, коли ми будемо згуртовані то зможемо подолати наших ворогів і відродити сильну Україну.
За два роки боротьби у розбомблених містах, селищах і лісопосадках, холодних подекуди затоплених дощами окопах, він бачив не одну смерть своїх побратимів, котрі пліч-о-пліч стояли на захисті своєї Богом даної землі. Він чітко розумів та бачив на власні очі, що смерть забирає багато близьких для нього людей, та усвідомлював що ризикує своїм життям. Адже всі ми знаємо, що приходимо на цей світ один раз та один раз помираємо.
Тарас віддав своє життя задля того, щоб ми всі з вами, які не змогли перебороти свій страх і глянути в очі смерті він виборювати нашу свободу, щоб у наших дітей було світле майбутнє без війни та без ракет. Щоб Україна мала наступне покоління, сильних та нескорених українців, які будуть переказувати історію своїм дітям, що в дитинстві вони на власні очі бачили та відчули що таке чути свист і вибухи ракет , втрачати рідних на війні та постійне виття сирен і холодні темні бомбосховища.
Тарас загинув 9 березня 2024 року близько 05 години 50 хв. ранку, внаслідок отриманих бойових поранень. Множинні уламкові поранення тулуба, верхніх та нижніх кінцівок з ушкодженням кісток скелета та крупних кровоносних судин. Загинув у бою за Батьківщину в районі північно-східної околиці населеного пункту Дорожнянка Запорізької області.
Щиро прошу вашої допомоги та підтримки ваших голосів у підписанні цієї петиції, щоб записати ім'я нашого захисника до історії України, щоб пам'ять про полеглих героїв залишалася вічною та не зникала зі сторінок цієї жахливої історичної кривавої війни.
Слава Україні! Героям Слава! Вічна пам'ять нашим захисникам України, які віддали своє життя за нашу свободу!!!...
Усе своє життя Тарас був гідним прикладом не тільки для своїх синів, а також і для оточуючих. Своїми вчинками, він показував мудре розуміння правдивих цінностей, наполегливості, доброти та відданості. Завжди був переконаний, що Україна починається з кожного з нас, коли ми будемо згуртовані то зможемо подолати наших ворогів і відродити сильну Україну.
За два роки боротьби у розбомблених містах, селищах і лісопосадках, холодних подекуди затоплених дощами окопах, він бачив не одну смерть своїх побратимів, котрі пліч-о-пліч стояли на захисті своєї Богом даної землі. Він чітко розумів та бачив на власні очі, що смерть забирає багато близьких для нього людей, та усвідомлював що ризикує своїм життям. Адже всі ми знаємо, що приходимо на цей світ один раз та один раз помираємо.
Тарас віддав своє життя задля того, щоб ми всі з вами, які не змогли перебороти свій страх і глянути в очі смерті він виборювати нашу свободу, щоб у наших дітей було світле майбутнє без війни та без ракет. Щоб Україна мала наступне покоління, сильних та нескорених українців, які будуть переказувати історію своїм дітям, що в дитинстві вони на власні очі бачили та відчули що таке чути свист і вибухи ракет , втрачати рідних на війні та постійне виття сирен і холодні темні бомбосховища.
Тарас загинув 9 березня 2024 року близько 05 години 50 хв. ранку, внаслідок отриманих бойових поранень. Множинні уламкові поранення тулуба, верхніх та нижніх кінцівок з ушкодженням кісток скелета та крупних кровоносних судин. Загинув у бою за Батьківщину в районі північно-східної околиці населеного пункту Дорожнянка Запорізької області.
Щиро прошу вашої допомоги та підтримки ваших голосів у підписанні цієї петиції, щоб записати ім'я нашого захисника до історії України, щоб пам'ять про полеглих героїв залишалася вічною та не зникала зі сторінок цієї жахливої історичної кривавої війни.
Слава Україні! Героям Слава! Вічна пам'ять нашим захисникам України, які віддали своє життя за нашу свободу!!!...
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Семчук-Нещадим Ганна Вячеславівна
11 липня 2024
2.
Андрусяк Ельвіра Сергіївна
11 липня 2024
3.
Мельник Ольга Ярославівна
11 липня 2024
4.
Мазур Олександра Олександрівна
11 липня 2024
5.
Москотін Світлана Василівна
11 липня 2024
6.
Климчук Діана Андріївна
11 липня 2024
7.
Федчук Іванна Михайлівна
11 липня 2024
8.
Козачишина Тамара Олександрівна
11 липня 2024
9.
Олещенко Ірина Василівна
11 липня 2024
10.
Футерко Наталія Володимирівна
11 липня 2024
11.
Тупотіна Анастасія Сергіївна
11 липня 2024
12.
Німець Вікторія Михайлівна
11 липня 2024
13.
Занчук Юлія Миколаївна
11 липня 2024
14.
Кавун Людмила Миколаївна
11 липня 2024
15.
Богаченко Яна Юріївна
11 липня 2024
16.
Бондар Олена Геннадіївна
11 липня 2024
17.
Бурамбаєва Оксана Олександрівна
11 липня 2024
18.
Свистун Лілія Анатоліївна
11 липня 2024
19.
Солодка Надія Олександрівна
11 липня 2024
20.
Дяченко Світлана Володимирівна
11 липня 2024
21.
Гушпит-Титаренко Ганна Каєтанівна
11 липня 2024
22.
Вергун Ірина Анатоліївна
11 липня 2024
23.
Обаранець Ірина Ігорівна
11 липня 2024
24.
Овчаренко Яна Іванівна
11 липня 2024
25.
Бойчук Олександра Іванівна
11 липня 2024
26.
Савлук Марія Хасанівна
11 липня 2024
27.
Васюк Ольга Миколаївна
11 липня 2024
28.
Ленчицька Вікторія Анатоліївна
11 липня 2024
29.
Хаверко Оксана Миколаївна
11 липня 2024
30.
Чорна Світлана Василівна
11 липня 2024