Присвоєння звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Дубинцю Михайлу Миколайовичу

Шановний Пане Президенте!

Прошу присвоїти почесне звання “Герой України” - Михайлу Миколайовичу Дубинцю військовослужбовцю Збройних Сил України молодшому сержанту 1-го стрілецького батальйону, кулеметного взводу 30-ої окремої механізованої бригади ім. Князя Костянтина Острозького, військової частини А 0409.

Михайлові було 28 років 7 з яких він віддав обороні своєї країни. Країни, яку любив найбільше всього на світі. Про це він завжди говорив і доводив діями.

Михайло народився 4-січня 1996 р. на Полісі, що на Рівненщині у селі Велике Вербче. Простий, щирий, відкритий. Закінчивши школу, вступив до Рівненського інституту, де був відмінним знавцем вищих математичних наук.
Учасник Революції Гідності.

Будучи ще студентом, в грудні 2013 р. поїхав до Києва відстоювати українську свободу та гідність на Майдані. Адже завжди був за справедливість, за правду. Завжди прагнув кращої долі для України.
Одразу після навчання в інституті, вже в серпні 2016 р. добровільно підписує свій перший контракт з військовою частиною А 0409 і входить до складу 30-ої окремої механізованої бригади ім. Князя Костянтина Острозького. Та перебуває три роки в зоні АТО.

По закінченню першого контракту, не роздумуючи, підписує другий. Ніколи не сидів на місці бо це не про нього. Завжди йшов до освоєння нових знань. Неодноразово отримував нагороди та подяки від командування.
24-лютого 2022 р. Михайло зустрічає під Маріуполем у суцільному і страшному пеклі боронить всіх нас та Україну.
Безпосередньо брав участь у звільнені Харківщини та Херсонщини. Відстоював кордони Луганської, Донецької та Запорізької областей. Виходив з оточень та по мінному полю виводив побратимів. Неодноразово тягнув на собі поранених. Завжди навчав та допомагав новопризваним військовим.

За час перебування на службі був неодноразово тяжко поранений, але після тривалих реабілітацій знову і знову повертався в стрій. Завжди говорив: «Я люблю Вас усіх… та найбільш люблю Україну, може в цьому і є ця найтяжча провина моя… Тому разом і до кінця…»

Молодий воїн, якому виповнилось лиш 28, якому жити та жити, кохати, будувати сім’ю, виховувати діток, а він віддав своє найдорожче – життя…, смак якого так і не відчув. Адже все своє свідоме буття був на війні.
09.01.2024 р. – відважний воїн, Герой, захисник України – пішов на завдання, та живим так і не вернувся. Загинув Дубинець Михайло Миколайович в Донецькій області під Бахмутом, в населеному пункті Міньківка, прийнявши стрілецький бій, отримав травми несумісні з життям.

У нього залишились мама, сестри та кохана. А ще бажання побачити довгоочікувану перемогу, відчути радість за Україну, яку безмежно любив.

Я пишаюсь своїм сином - Михайлом Дубинем, який відважно виконував свій обов'язок громадянина держави - України. До останнього подиху був вірним своїм побратимам та державі.
Просимо Вас як Президента України, як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил і як батька сина, присвоїти Дубинцю Михайлу Миколайовичу найвищу державну нагороду, звання “Героя України” (посмертно).

Вічна слава Герою!
Вічна слава всім Героям України!