В момент повномасштабного вторгнення, ми знаходились вдома, в Луганській області, мій чоловік по тривозі відвіз мене на службу,бо також військова ,і після того відвіз наших діточок до батьків пішов в військомат і разом з іншими на своїй машині поїхав в Запоріжжя де з першого дня був під Маріупольом,після чого звільнився і приїхав до нас з дітьми,де був з нами не довго.Після трьох місяців він не вагаючись, пішов боронити знову нашу країну добровольцем ЗСУ, в ряді найсміливіших і найвідважніших чоловіків нашої держави ,хотіли щоб служили разом в прикордонниках але не вийшло в прикордонники де він служив з 2015-2019р де був нагороджений багатьма нагородами.
Мій чоловік гідний почесного звання Герой України, але, на превеликий жаль, посмертно.
Він не стояв осторонь, не чекав, а робив все, що міг і навіть більше, для захисту нашої
Батьківщини. За графіком чергував на позиціях, де зі всією відповідальністю виконував
бойові завдання, а, в так звані вихідні, замість відпочинку, він ремонтував машини в
підрозділі, для того, щоб завжди мати можливість вивести наших військових з найгарячіших
точок і врятувати їх життя. Він був прикладом відваги, був справжнім патріотом своєї
держави. І довів це найвищою ціною – власним життям.
Мені нестерпно боляче, але я відчуваю обовʼязок закарбувати памʼять про рідну людину.
Україна втратила захисника, який щиро любив її і боронив до останнього подиху, діти – тата,
дружина – чоловіка, батьки – сина. Я дуже пишаюся своїм чоловіком, а діти пишаються своїм
Батьком Героєм. Він мав багато планів на життя, ще так багато чого не встиг зробити, а
найголовніше – виховати своїх донечку та сина справжніми патріотоми своєї країни
Пане Президенте, від імені родини, друзів та побратимів прошу підтримати петицію та
присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) стрілець стрілецького відділення
Зіневич Максим Анатолійович .
Прошу вшанувати памʼять мого чоловіка, який віддав за незалежність і свободу нашої країни найцінніше – своє життя!
Уклін та шана нашому герою,йому назавжди 35