Прошу розглянути введення відповідальності за надвеликі особові втрати для офіцерського та вищого офіцерського складу.

Відповідь Президента України
на електронну петицію № 22/226914-еп
"Прошу розглянути введення
відповідальності за надвеликі особові
втрати для офіцерського та вищого
офіцерського складу.", розміщену на
вебсайті Офіційного
інтернет-представництва Президента України


Відповідно до статті 40 Конституції України та статті 23-1 Закону України "Про звернення громадян" мною розглянуто розміщену на вебсайті Офіційного інтернет-представництва Президента України 24 травня 2024 року електронну петицію І.Сеха "Прошу розглянути введення відповідальності за надвеликі особові втрати для офіцерського та вищого офіцерського складу.", яку підписали понад 25 тисяч осіб.
За результатами розгляду електронної петиції інформую, що згідно з положеннями Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров’я особового складу (стаття 58).
Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України", дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом (стаття 26).
Кримінальну відповідальність за військові кримінальні правопорушення визначено Розділом XIX "Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення)" Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Так, статтею 425 КК України передбачено кримінальну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо це заподіяло істотну шкоду або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, які вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, у виді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.
Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним дорученням повноважного командування.
Також за статтею 426-1 КК України передбачена кримінальна відповідальність за перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто – умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, крім передбачених частиною другою цієї статті, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду (частина перша); застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого (частина друга); діяння, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені із застосуванням зброї, а також діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (частина третя); діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (частина п’ята), караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положеннями частини першої статті 17 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, у якому вони визнають можливим.
Водночас інформую, що в парламенті на розгляді перебувають законопроєкти, якими, зокрема, пропонується доповнити КК України новою статтею 426-3 "Втрата командиром особового складу", якою встановити кримінальну відповідальність за втрату командиром понад 50 % серед особового складу підрозділу (частини) при виконанні бойового наказу (розпорядження), за умови підтвердження вини такого командира, якщо не мало місця віддання таким командиром явно злочинного наказу або розпорядження (реєстр. № 11077 від 11.03.2024); доповнити КК України новою статтею 426-2 "Необґрунтовані безповоротні втрати особового складу військовослужбовців в умовах особливого періоду", якою передбачити кримінальну відповідальність за необґрунтовані безповоротні втрати особового складу військовослужбовців в умовах особливого періоду, які становлять не менше 30 % від чисельності військовослужбовців відповідної бригади, дивізіону, батальйону, полку, що брали участь у виконанні бойового завдання, вчинені внаслідок неналежного виконання або невиконання службових обов’язків командиром (начальником) бригади, дивізіону, батальйону, полку (реєстр. № 11382 від 26.06.2024).
Зауважую, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, законодавча процедура, зокрема порядок внесення та розгляду проєктів законів парламентом, підготовка прийнятих законів до направлення на підпис Президенту України тощо, визначається Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10.02.2010 № 1861.
Президент України відповідно до наданих частиною другою статті 94 Конституції України повноважень після отримання прийнятого Верховною Радою України закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює або повертає із вмотивованими пропозиціями до парламенту для повторного розгляду.
Водночас повідомляю, що висловлені в електронній петиції пропозиції скеровано до Верховної Ради України для розгляду під час опрацювання відповідних законопроєктів.

В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ