Прошу присвоїти звання Героя України (посмертно)

Пане Президенте!
Прошу Вас присвоїти звання Герой України (посмертно) хороброму захиснику нашої Батьківщини, військовослужбовцю 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, солдату Туру Володимиру Олексійовичу.
Володимир був призваний на військову службу 28.02.2022 року.
Із честю та гідністю він разом із побратимами боронив територіальну цілісність та недоторканність нашої держави на Вугледарському напрямку.
Загинув Тур Володимир Олексійович 26 травня 2024 року від отриманих поранень, несумісних з життям, під час виконання бойового завдання поблизу н.п Водяне Покровського р-ну Донецької області.
Володимир відважно ставився до виконання своїх обов’язків, перебуваючи в районі бойових дій. Він ніколи не скаржився, що йому важко, навпаки переконував що все буде добре та перемога за нами.
Хто його знав, говорить, що такі люди як він – зустрічаються вкрай рідко.
Я пишаюсь своїм чоловіком, а його діти батьком – Героєм! Володимир віддавав усе за нас з вами, за вільну Україну, мир та спокій в нашій країні. В нього було багато запланованих планів та нездійсненних мрій. Володимир завжди мріяв про велику родину зі своєю дружиною.
Народився 5 квітня 1975 року в селі Вишняки на Полтавщині. Тут промайнули його найкращі роки дитинства та юності. Після закінчення загальноосвітньої школи отримав професію «водій» В 1993 році був призваний на строкову військову службу в армію. Військовий вишкіл проходив у військовій частині в м. Біла Церква.
З юних років займався столярною справою, тож натхненно освоїв мистецтво та ремесло ручного різання по дереву. У 1995 році закінчив Київське вище професійне училище деревообробки (нині Київський технологічний професійний коледж). Саме ця професія відкрила перед ним перспективу в житті, дозволила міцно стати на ноги в матеріальному плані за рахунок високої майстерності. З любов’ю виховав старшого сина Олександра та на жаль Володимир не дожив до року молодшого сина Давида, бачив його перші кроки, але так і не почув слова “тато”. Приймав зважені рішення, брав на себе відповідальність. 28 лютого 2022 року добровільно з’явився у перший відділ Лубенського РТЦК та СП, отримавши направлення командуванням у розпорядження командира 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Після проходження базового навчання потрапив на передову лінії оборони Курахівського напрямку Донецької області. Двічі отримував поранення, але після проходження курсу лікувань повертався до служби, де сумлінно виконував свій військовий обов’язок.
Сім’я, рідні, однокласники, колеги, цивільні та військові друзі знали легку, веселу, добродушну вдачу Володимира. Він був душею компанії, любив життя і був завжди готовий прийти на допомогу. На фронті йому не раз доводилося евакуювати з поля бою поранених побратимів та надавав їм первинну медичну допомогу. Себе, нажаль, вберегти не зміг, залишившись вірним військовій присязі…
Тур Володимир Олексійович справжній Герой, який заслуговує на найвищу державну нагороду – Герой України (посмертно).
Уклін та шана Герою. Вічна пам’ять. Слава Україні!