До Вас звертаються батьки, сестри брат та вся родина. Просимо Вас присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) та нагородити орденом "Золота Зірка" нашого сина, брата солдата Рудя Михайла Петровича 01.09.2002 р.н.

Шановний Пане Президенте!
Просимо Вас присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) та нагородити орденом "Золота Зірка" нашого сина, брата, хороброго, мужнього захисника і справжнього патріота нашої Батьківщини, колишнього стрільця, навідника номер обслуги 2 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взволу 2 десантно-десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону солдата Рудя Михайла Петровича 01.09.2002 р.н., жителя села Видерта Камінь-Каширського р-н. Волинської обл.

Михайло був призваний на строкову службу 06.04.2021року у військову частину А1358 с. Цвітохи, Хмельницької обл. Славутинського р-ну. на посаду стрільця. Діяльність його військової частини підпорядкована Командуванню Сил логістики ЗСУ спрямована на зберінання засобів ураження. Спектр виконання робіт був достатньо широкий: фахівці здійснювали ремонт, обслуговування та видачу боєприпасів у збройні сили. Михайло займався ремонтом машин та перевезенням людей роти охорони.

06.10.2022року його військова служба добігла завершення, але у зв'язку із введенням в Україні військового стану Михайло продовжив службу у тій же частині.
01.01.2023році був прийнятий у Збройні Сили України за контрактом.

19.03.2024році Михайло переведений у 95 Десантно-Штурмову бригаду м. Житомир на посаду стрільця. 20.03.2024 рахувався солдатом резерву, а вже на наступний день отримав посаду навідника.

В період з 19.03.2024р. по 19.04 2024р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту і безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи у Лимані Донецької обл.Краматорського р-ну.

19.04.2024р. потрапив під артилерійський обстріл поблизу н.п.Терни. Після численних поранень отримав першу медичну допомогу у Лимані. Згодом був доставлений у Дніпропетровський госпіталь ім.Мечнікова в реанімацію, де отримав належну допомогу. Для подальшого лікування 24.04.був перенаправлений у Вінницьку міську клінічну лікарню, де за його життя боролись 5 днів і ночей. На жаль, поранення були несумісні із життям і 29 квітня 2024р він відійшов у вічність.

Михайло наймолодший серед п'яти сестер та братів. Наш син та брат був надзвичайно доброю та щирою людиною, розумний, сміливий, справедливий і ніколи нікому не відмовляв у допомозі, не цурався жодної сільськогосподарської роботи,прагнув допомагати батькам. Завжди старався мислити позитивно і на всі наші переживання і сльози говорив тільки одне:"Все буде добре!. Тату, ви повернулись з Афгану,і я теж вернусь з фронту живий та здоровий з Перемогою."

Всі, хто знав Михайла, говорять, що такі люди, як він, зустрічаються рідко, а такого світлого і доброго - більше не буде. За словами його побратимів, він сумлінно та майстерно виконував поставлені завдання, користувався повагою та не мав страху перед ворогом. Він віддав саме цінне - життя - за вільну Україну, за своїх рідних і близьких, за всіх українців, маючи ще стільки планів та нездійнених мрій.

Михайлик був найкращим сином, братом, хрещеним, онуком, другом. Його приклад має бути вшанований, як символ відданості нашій країні і громадянам України.

Герою, який повернувся додому на щиті, назавжди 21! Тяжко змиритись із цією втратою,спочивай з миром,низький уклін та Вічна пам'ять нашому Захиснику!
Слава Україні! Героям Слава!